Рівно о третій дня 8 червня 2007 року розпочався фестиваль
"Маzепа-fest". На сцені ПД "Листопад" з'явився Микола Кульчинський –
один із ініціаторів і організаторів цього потужного дійства. Шкода, але
показ українських фільмів збирає не надто багато публіки, все таки не
модний бойовик крутитимуть, а інтелектуальне кіно. Однак зал
"Листопада" був більш-менш заповнений і не радувати це не могло.

Автор: Ялина
Фото: Ромко [Suc]





Рівно о третій дня 8 червня 2007 року розпочався фестиваль
"Маzепа-fest". На сцені ПД "Листопад" з'явився Микола Кульчинський –
один із ініціаторів і організаторів цього потужного дійства. Шкода, але
показ українських фільмів збирає не надто багато публіки, все таки не
модний бойовик крутитимуть, а інтелектуальне кіно. Однак зал
"Листопада" був більш-менш заповнений і не радувати це не могло.

Після коротких передмов Юрія і Михайла Іллєнків на екрані з'являються перші
кадри "Криниці для спраглих". Знятий у 1965 році, цей фільм одразу ж
був заборонений ЦК КПУ і підлягав знищенню. З кіностудії його банальним чином
викрали – допомагали в цьому монтажниці, що виносили під спідницями плівки з
першим фільмом молодого Юрія Іллєнка. Пролежавши 22 роки на полиці, вперше знову
був показаний 1986 року і дуже резонував із подіями Чорнобильської катастрофи.
Фільм про одвічне шукання істини, своїх коренів, про криницю для тих, хто спраглий
по своїй справжній сутності. Побудований суцільно на символіці, знаках, метафорах
і постмодерні (вже в ті роки), фільм не може не вражати.

Наступною стрічкою був "Сьомий маршрут". Кіно дуже емоційне, в ньому
перетинаються декілька сюжетних ліній. Воно надзвичайно живе, якесь своє. Може
тому, що зняте у Києві 90-х років, ще не забудованому висотками, такому справжньому.
То що ж це за сьомий маршрут? Це лінія долі маловідомого і геніального поета
Данила Притулюка, живої легенди столиці. Від цієї історії віє таємницями, старими
фотографіями, дивними співпадіннями і сьомими імпровізованими маршрутами. А
ще всюди, якогось біса, розлита стрічками жовта фарба ("символ розлуки і печалі")

На жаль, вечір етнічної музики і бардівської пісні розпочався в театрі, коли
демонстрація фільмів ще продовжувалась, але встигнути хотілося навіть на закінчення.
Тому після двох непересічних фільмів ми побігли до театру ім. Гоголя. А вже
там на нас чекали старі і рідкісні інструменти, старосвітські балади, народні
думи, канти і співи. Іван Новобранець, Сергій Захарець, "Хореа Козацька".
Остання формація, на чолі з Тарасом Компаніченком, грала зосереджено. Вразило
те, що між зачитаним словом і піснями всі в залі мовчали, тиша зависла майже
до самого кінця виступу, аж поки не зірвалася злива оплесків. Браво, це було
неперевершено!

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: