А ви знаєте, хто така Поліна Віардо? Як відкрилось мені зовсім нещодавно, була
вона коханкою Тургенєва. На Маzепа-фесті ж "Поліна Віардо" виявилась
молодою (двох місяців від дня створення), але професійною групою,. Грають п'ятеро
(на жаль, баяніст захворів і приїхати не зміг) бувалих музик live-rock, при
чому вельми цікавий. За тексти взяті вірші київського поета Петра Солодька.
Та і взагалі, географія розпорошеності учасників групи широка, тому їм легше
казати, що вони з України, або просто вважати себе гуртом полтавським. Шляхи
всього складу (Іван [вокал, Полтава], Олександр Перемишлін [гітара, Кременчук],
Михайло Шамраєвський [бас, Полтава], Олександр Климань [барабани, Кобеляки],
Валентин Прядко [баян, Кобеляки]) перетинаються на репетиційній базі в Кобеляках,
де й відбувається життя групи як такої. "Поліна Віардо" – команда молода, але
я впевнена, що невдовзі заявить про себе. "Ми тільки почали", – кажуть вони,
і змовницьки посміхаються.

Автор: Ялина
Фото: Ромко [Suc]





А ви знаєте, хто така Поліна Віардо? Як відкрилось мені зовсім нещодавно, була
вона коханкою Тургенєва. На Маzепа-фесті ж "Поліна Віардо" виявилась
молодою (двох місяців від дня створення), але професійною групою,. Грають п'ятеро
(на жаль, баяніст захворів і приїхати не зміг) бувалих музик live-rock, при
чому вельми цікавий. За тексти взяті вірші київського поета Петра Солодька.
Та і взагалі, географія розпорошеності учасників групи широка, тому їм легше
казати, що вони з України, або просто вважати себе гуртом полтавським. Шляхи
всього складу (Іван [вокал, Полтава], Олександр Перемишлін [гітара, Кременчук],
Михайло Шамраєвський [бас, Полтава], Олександр Климань [барабани, Кобеляки],
Валентин Прядко [баян, Кобеляки]) перетинаються на репетиційній базі в Кобеляках,
де й відбувається життя групи як такої. "Поліна Віардо" – команда молода, але
я впевнена, що невдовзі заявить про себе. "Ми тільки почали", – кажуть вони,
і змовницьки посміхаються.

Важко не відзначити групу "Kids room 402", яка в особі трьох хлопців
віком "до 18" здатна давати відсіч старшим набагато музикантам. Каліфорнійський
панк, який грає група, підриває з місць молоде покоління і майже не поступається
в якості заморським аналогам.

"Не було мене так довго"… Аж 3 місяці не з'являлися в рідному місті тепер
уже кияни "О'Торвальд" і трохи скучили за ним, як виявилось. Поки Женя
Галіч розповідав про те, що у барабанщика сьогодні День Народження і спілкувався
зі своїми незмінними фанатами, забираючи хліб у ведучого Сергія Архипчука, натовп
вже почав вимагати звуку і слему. Під "О'Торвальд" люди почали залазити на лавки
(це така межа, переступаючи яку, вже важко повернути людей назад, у попереднє
положення "сидячи") і над танцюючими висіла хмаркою пилюка. Чверть годинки для
групи вистачило, щоб показати, наскільки саме "спопсився" "О'Торвальд" в столиці.,/p>

"Онейроїд". Як уже було не раз сказано і писано, це команда клубна,
концептуальна і прогресивна. Ну, не може вона стояти на одному місці. Так, як
вокаліст Андрій "Бурлік" Боркунов виконує пісні, не виконує, певно, ніхто. Представивши
на цьогорічному фестивалі три свої пісні (дві третини з яких походили з альбому
"BeatOn", а решта – з "Lёd"), "Онейроїд" не міг не привернути увагу декількох
теле- і фотокамер (і стільникових теж) лежачим на колонках поперед сценою Бурліком,
який вийшовши максимально наближено до народу, в процесі онейродичного затьмарення
був мало не розірваний на маленькі шматочки живим морем із людей.

Група "Контрабас" заледве встигла дібратися до Полтави з Рівного, щоб
заграти народу, який зібрався на Співочому полі. Коли хлопці традиційно музично
привітались, виявилось, що часу, якого їм дали на виступ, вистачило ще лише
на дві пісні. Остання була довгою (як життя) і могла здивувати інструментами,
якими в певних моментах служили гребінець чи сокира. Підспівували "Контрабасу"
дівчата з колективу "Жива вода", і загалом все вийшло досить незле. Останнім
часом кількість "відконтрабашеного" слухача зростає, пропорційно бажанню чути
їх ще і ще. Хай навіть і в таких малих дозах, як на цій "Маzепі".

Справжніми стахановцями показали себе хлопці з "Царства Небесного" з
того ж таки міста на Луганщині. "У них що, вокаліст – барабанщик? Так, я повинен
це сфоткать", – переповідає мені слова одного хлопця мій знайомий. "У них гітаристи
на пів ставки танцюристи". Так, у Царстві Небесному вистачає речей, щоб вас
здивувати і приголомшити. Здається, цьогорічний фестиваль міг би по праву вважатися
найдрайвовішим за поведінкою музикантів на сцені. За стрибанням із гітарами,
бігом із перешкодами через портали і монітори, "відриванням по повній" і ще
за багатьма критеріями скаженості на концерті. І ось гурт "Царство небесне"
давав такого шміру на сцені, що дивлячись на свої убогі рухи збоку, мені здавалось,
що я спокійно стою на місці… Полтава вже вдруге спостерігає це "небесне" видовище
на Мазепі (вперше у 2005 році) і їй помітно це подобається. Сподіваємось, Архипчук
не зрадить даній обіцянці запросити їх до нас іще.

Справжньою фолковою АтмАсферою наповнювала простір Співочого поля однойменна
група. Ну, не можу я промовчати про просто таки вражаючого своєю грою на там-тамі
хлопця, який увесь виступ майже без перерв гатив по ньому. Такий ритм полтавцям
припав до вподоби, а етномотиви до душі, тому ніг своїх не шкодуючи, вони танцювали
попід сценою, в той час як "АтмАсфера" робила це з інструментами на сцені.
Виступ цієї формації є одним із кращих на фестивалі (а таких на п'ятій Маzепі
було доволі багато), і, звичайно, шкода, що тривав він лише півгодини.

Чи боїтеся ви павуків? Якщо так, то у вас арахнофобія. А от полтавська група
"Арахнофобія", що вийшла в складі трьох музикантів (як і минулого року)
павуків не боїться. Не боїться вона і забуття, в яке може загнати нечаста поява
групи на полтавських сценах. Валерій Власенко (з великої літери Голос, схожа
на лєтовську обклеєна і розмальована гітара), Міша Шамраєвський (який вже втретє
не просто тримав в руках свій бас сьогодні, а показував живі майстер-класи),
Олександр Климань (він, правда, барабанив лише вдруге, після "Поліни Віардо")
втілювали в собі одну з легенд полтавського року.

"Транс-Формер" цього року виконав не лише власного авторства пісні,
але й позичив у вже неіснуючого "ПсевдоНімБу" їхню "Євшан-зілля" (нагадаю, що
так само називалася збірка українського року, випуск якої ініціював "Транс-Формер").
Трохи несподівано на сцені з'явилися хлопці зі смолоскипами, які освітлювали
край сцени під час виступу групи. Також тут було поставлено своєрідний рекорд
– бас-гітарист Михайло Шамраєвський вчетверте вийшов на сцену, таким чином ставши
найчастішим учасником фестивалю. Його бездоганна гра присутня у піснях груп
"Поліна Віардо", "Берег Бонанзи", "Арахнофобія" і "Транс-Формер". І це при тому,
що на лівій руці Мишко не має одного пальця. Дай Бог кому грати з п'ятьма пальцями
так, як Міша грає з чотирма. Таких басистів в Україні мало!

Рівненчани "Ot Vinta" страшенно скучили за полтавськими дівчатами, як
вияснив Архипчук ще на початку. Тому, мабуть, так старалися вони нашим дівчатам
сподобатися. Бідкались, що наїлися цибулі, танцювали рок-н-рол для черепах.
Виступ – повна дригтиндимба (дримба-дримба-дригтинда), і ми чуємо, що смугасте
жовто-чорне украбілі живе!!

Справжні воїни світла, "Гайдамаки", співали пісні з альбомів "Богуслав"
і "Перверзія". Під час виступу якогось біса починалися сутички у натовпі, раз
по раз вгамовувані міліцією. Ярмола закликав облишити агресію, замінивши її
любов'ю до ближніх. Як і годиться, "Гайдамаки" на сцені відриваються не гірше
за інших, особливо акордеоніст Іван, трубач Євген і сам Сашко Ярмола. Останнім
прозвучало перверзійне "Кохання".

Із самого-самого початку, коли побачила програму фестивалю, не могла дочекатися
виступу "Кому Вниz". Тому що бачити на сцені живісіньку і безсумнівну
легенду українського року взагалі велика рідкість. Вони настільки монументальні,
що лишається лише дивитись із заціпенінням на Андрія Середу. Химерний наш край,
але його пісні – це справжнє мистецтво. І Полтава зупинилась на ніч. Стала духом.
Химерного краю… Ще вдень група була в Берестечку, і її буквально примчали з
реактивною швидкістю в Полтаву. Тобто часу для лаштувань додаткової електронної
апаратури не було. Ось чому і живої версії "Шиви" ми не почули. Зате почули
"Пісню химерного краю", "Птаху на ймення Нахтігаль", "Микиту Швачку", "Попіл",
"Мамай", "Ворони" і "Суботів"… Це істинно музика Високого Духу. Це треба лише
відчути, як крізь тіло протинаються промені Великого Кому (спасибі Олександру
Євтушенку за ці слова), ті самі, що зображенні на сонячному символі групи. І
цей сяючий голос, що лине наче з піднебесся. Попри деяку смурність в аранжуванннях
пісень, все ж крізь них просвічується Добро і Світло.

"…Колотим небом – де висіяв цвіт,
Полтави степом – де впали роси,
Йде заповітом старий світ –
То йдуть косарі на Покоси…"

Також не хочеться зовсім проігнорувати присутність у переліку
учасників таких іменитих гуртів як "Кома", "Берег Бонанзи",
"Королівські зайці", "Майор Пронін", "Папа Карло", "Калєкція"…

Публіка. Про публіку в Полтаві говорити взагалі важко, тому що тут багато
нюансів і деталей. Із одного боку – свідомі молоді люди, які знають, куди вони
прийшли, що вони тут почують і хто такий Іван Мазепа. З іншого ж – бидло звичайне,
у якого розуму вистачає лише на реалізацію найнижчих природних інстинктів, при
чому всіх одразу і "не відходячи від каси". От останніх хотілося б не бачити
взагалі. Лише тупа агресія і повна відсутність як поваги до оточуючих, так і
самоповаги.

Серед приїхавших на фестиваль були помічені: Сергій Жадан, Ігор
Волошин (група "Ступени"), Тимофій Хом'як (як керівник мистецького
об'єднання "Арт-Вертеп"). Окрім того, не можна було не помітити
найяскравішу людину фестивалю – Оленку. Її яскраве
помаранчево-жовто-зелене вбрання і настрій створювали навколо неї
суцільно-позитивну атмосферу.

П.С. Цього року на фестивалі помітно побільшало глядачів-гостей із
інших міст. На жаль, умов для ночівлі бажаючих побачити бодай два дні
фесту немає: ні наметового містечка, ні інших можливих варіантів (крім
ночівлі в готелі "Алмаз", яку пропонували арт-вертепівці) організовано
не було.

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: