sereda.jpgУже п’ять років поспіль
у Полтаві відбувається фестиваль
«Маzепа-фест». Спочатку це був
одноденний рок-концерт, але згодом все
переросло у справжню мультикультурну
акцію – до програми долучили кіно-блок
та кобзарсько-бардівську пісню. Власне,
фестиваль у саме такому форматі
задумувався ще 2003-го року, але тоді на
його організацію елементарно не вистачило
коштів.


sereda.jpgУже п’ять років поспіль
у Полтаві відбувається фестиваль
«Маzепа-фест». Спочатку це був
одноденний рок-концерт, але згодом все
переросло у справжню мультикультурну
акцію – до програми долучили кіно-блок
та кобзарсько-бардівську пісню. Власне,
фестиваль у саме такому форматі
задумувався ще 2003-го року, але тоді на
його організацію елементарно не вистачило
коштів.

За його недовгу історію
у Полтаві виступили практично всі
легенди українського року («Вася
Клаб», «Гайдамаки», «Плач
Єремії», «Кому вниz», «Вій»,
«Мертвий півень», Віктор Морозов)
і кращі команди молодої генерації
(«Арахнофобія», «Димна суміш»,
«Берег Бонанзи», «ТОЛ»,
«Нумер482», «Очеретяний кіт»).
Отже, «Маzепа-фест» від самого
початку був подією всеукраїнського
масштабу. А для багатьох меломанів він
став мало не ритуальним дійством: про
чергову «Маzепу» дискутували на
Інтернет-форумах і кухнях, обмінювалися
смсками і чутками, спеціально під
роковище шили синьо-жовті національні
прапори і малинові козацько-маzепинські
хоругви. Словом, люди жили і живуть в
очікуванні свята.

Цьогорічний фестиваль,
який тривав у Полтаві упродовж 8–10
червня, чекали з особливими, змішаними,
почуттями, адже торік він ледве не
провалився «завдяки» недофінансуванню
і, що не менш важливо, «завдяки»
поведінці певної частини публіки.
Остання в алкоголічному анабіозі блукала
Співочим полем і вульгарно поводилася
себе поводила під час концерту кобзарів
і бардів, вимагаючи виступів «важких»
рок-гуртів. Тож фест зразка 2007-го мав
стати для оргкомітету лакмусовим
папірцем на вміння побудувати оптимальну
мистецьку програму, а для юних і не дуже
маzепинців – тестом на рівень культури
і поведінкову адекватність. Як показали
три дні «Маzепа-фесту», певні
зрушення у обох напрямках, на щастя, є.

Козак Мамай і НАТОвські
піхотинці

У першій половині
першого ж дня гетьманської імпрези у
Полтавському педуніверситеті відбувся
«круглий стіл» під назвою «Українська
культура як засіб консолідації
суспільства», в якому взяли участь
брати-режисери Юрій і Михайло Іллєнки,
професори Лариса Брюховецька і Михайло
Хай, директор фестивалю, нардеп останніх
трьох скликань Микола Кульчинський і,
звісно, небайдужа студентська молодь.
Проблеми, які обговорювали учасники
зібрання можна вважати вічними, принаймні
в українських реаліях. Бо де ще таке
буває, щоб на шістнадцятому році державної
незалежності громадяни дебатували,
якою мовою треба спілкуватися у своїй
країні, яке кіно варто підтримувати,
яку музику необхідно слухати і так далі.
Для гідних народів самае формулювання
подібних питань було би принизливим, а
в Україні й досі, виявляється, значна
частина людей не може звільнитись від
колоніальних стереотипів і навіть охоче
з ними живе. Щоб якось розбавити не надто
оптимістичний тон розмови, Юрій Іллєнко
подарував бібліотеці педуніверситету
свою книгу «Парадигма кіно», а
Лариса Брюховецька – добірку журналів
«Молоде кіно України».

У тому, що українське
кіно «ще не вмерло» багато глядачів
змогли переконатися, відвідавши
найбільший зал Полтави – Палац дозвілля
«Листопад», в якому демонстрували
ретроспективу повнометражних вітчизняних
стрічок (від «короткого метру» із
запасів фестивалю «Відкрита ніч»
цього року довелося відмовитися). До
уваги аудиторії були запропоновані
такі фільми, як «Криниця для спраглих»,
«Сьомий маршрут», «Мамай» і
«Камінний хрест». Особливу увагу
(або й ажіотаж) викликала картина «Сьомий
маршрут», мати в колекції яку зажадав
не один просвітлений відвідувач
«Листопада».

Того ж таки дня, 8 червня,
в обласному музично-драматичному театрі
імені М.В.Гоголя відбувся вечір кобзарської
та бардівської пісні. У цьому заході
взяли участь кращі виконавці жанру:
лірник Ярема, Кость Черемський, Михайло
Хай, Юрій Фединський, Едуард Драч,
Володимир Єсипок, Євген Марусич, Ігор
Вишняков, Олександр «Саунд» Музика
та інші. Інтимно-сакральну атмосферу
дійства трохи розбавляли дотепи ведучого
й режисера «Маzепа-фесту» Сергія
Архипчука. Він для розрядки ситуації і
заповнення часових прогалин, поки
артисти виходили на сцену і налаштовували
інструменти, вставляв свої кумедні
репліки, згадуючи у них нелюбих його
серцю представників антикризової
коаліції укупі з НАТОвськими піхотинцями.
Хоча останніх Архипчук не критикував,
а просто згадав у контексті думи
американського українця (чи навпаки)
Юрка Фединського, який зі специфічним
північно-каролінським акцентом співав
про азовських братів-піхотинців. Окрім
виконання традиційних козацьких дум,
у театрі звучали літературно-музичні
номери та настільки фантастичні
інструментальні композиції, що аудиторія
і справді починала вірити, що «ці
руки ніколи не крали, а тільки на бандурі
грали». Фінальною крапкою етнічного
концерту стало театралізоване шоу
формації «Хореа Козацька» в образі
імпозантних українських шляхтичів, яка
присвятила свій виступ-реквієм гетьманові
Мазепі та всім мазепинцям, винищеним
після Полтавської битви. Про те, наскільки
концептуально музиканти підійшли до
підготовки матеріалу, свідчили кілька
грубезних томів історичних книжок зі
словом «Мазепа» на обкладинці,
які можна було побачити у їх гримерці.
І хоч номер артистів дещо затягнувся,
глядачі дослухали все до кінця і потім
довго аплодували.

Нас багато, а часу
малувато

Дводенний рок-марафон
за участю близько півсотні груп стартував
на Співочому полі під залп козацької
гармати і «комувниzівську» пісню
«Гуцул», що вже стала гімном
«Маzепа-фесту». А далі один за одним
грали переважно полтавські та кременчуцькі
колективи. Стильовий діапазон груп
коливався від класичного хард-н-хеві і
готик-року до панку і реп-кору. Проте,
мабуть, найбільший фанатський ентузіазм
викликав виступ «ДМЦ» («Дороги
Меняют Цвет»), визнаних кращим
фолк-роковим гуртом за версією «Ukrainian
Rock Awards-2006». Спеціально для «Маzепи»
ця в основному російськоспіваюча команда
переклала тексти українською. Правда,
без казусів не обійшлося: виконуючи
«Маскарад», соліст Андрій Гречаник
загубив у натовпі своє «лібрето»,
а відтак третій куплет мусив доспівувати
по пам’яті з російської.

Хедлайнерський блок
першого дня розпочав лідер «Мандрів»
Фома, який виступив із короткою сольною
програмою, але «вставив» не гірше
цілої ватаги музикантів. «Оркестр
Янки Козир» продемонстрував яскраве
містичне шоу у стилі рок-вертепу, а
запальний бенд «Гуцул Каліпсо»
розворушив багатьох своїм «периферійним»
ска-драйвом. Приємним враженням вечора
став гурт «ТІК», чию творчість
найчастіше порівнюють із «Ляпісом
Трубецьким». Справді, обидва колективи
беруть слухача щирістю, наївністю і
простотою, але якщо «ляпіси»
спираються на загальну (пост)радянську
ментальність, то фішка «ТІКівців»
полягає у зверненні до власне українських
реалій. Слухаючи їхні тексти, неможливо
було не помітити впливів художнього
слова Володимира Сосюри, а коли хлопці
вже проспівали рядки «Вона полюбляла
читати Сосюру перед сном», будь-які
сумніви у спадкоємності зовсім відпали.

Сестер Ґорґішелі чекали
на «Маzепа-фесті» ще з 2003-го, але
все щось не складалося. Утім, на ювілейний
фестиваль їх таки витягнули. Тамара й
Етері виконали тільки три пісні, дві з
яких – відомі сингли «Аморе» і
«Пташка», а третя – акапельна
українська народна. Завершувала перший
день роковища «Перкалаба», що
своїм драйвом, здавалося, хотіла остаточно
добити танцями зморених глядачів. Та,
на щастя, все обійшлося без музичних
«жертв».

Останній фестивальний
концерт за складом учасників обіцяв
бути не менш потужним, ніж напередодні.
Проте не завжди була зрозуміла логіка
організаторів: одні команди грали по
півгодини, а інші – всього-нічого. Тим
не менше, аудиторія не без цікавості
могла послухати такі оригінальні та
різні гурти, як «Поліна Віардо»,
«Кома», «Контрабас»,
«Королівські зайці», «Папа
Карло», «Калєкція», «АтмАсфера»
і «Царство небесне», де вокалістом
є… барабанщик. Через часові обмеження
і швидкий темп концерту не вдалося
«розігнатися» ветеранам полтавського
року – «Арахнофобії», що просто
обурило її лідера Валерія Власенка. Але
Сергій Архипчук був невблаганним і
попросив «арахнофобів» не
торгуватися. Трохи більше пощастило
іншим полтавцям: «Транс-формер»
відразу почав із нових речей, не
розгойдуючи публіку старими хітами, а
ще вніс у виступ елементи шоу – групу
підтримки зі смолоскипами у руках.

Далі були хлопці з «От
Вінта». Вони примчали в Полтаву прямо
з німецького Лейпцига і готові були
заграти цілу рок-н-рольну добірку, але
їм не дали цього зробити, бо під кінець
їхнього номеру біля Співочого поля
сталася бійка, яку місцева міліція не
поспішала припиняти. Через це фест мало
не зірвався: світло на сцені згасло,
ведучий відмовився продовжувати акцію
далі… А на черзі ж мав бути десерт –
«Гайдамаки» і «Кому вниz»!
Та згодом проблему громадського спокою
таки вирішили, і захід відновився.

«Гайдамаки», що
практично не вилазять із гастролів
Європою, презентували мікс зі своїх
кращих «бойовиків». Прогрес цих
музикантів очевидний, нині вони є одними
із беззаперечних грандів українського
етно-року. А під завісу «Маzепа-фесту»
на люди вийшли «Кому вниz» із
оберемком практично легендарних пісень
– «Нахтігаль», «Мамай»,
«Ворони» і «Суботів».
Неймовірно, але їхні композиції звучать
завжди актуально і 1989-го, і 2007-го року.
Мабуть, це і є позачасова Музика Високого
Духу, а не беззмістовний поп-сурогат.

Попри певні недоліки
і прорахунки, п’ятий «Маzепа-фест»
справив загалом позитивне враження і,
відверто кажучи, реабілітував себе
після минулорічного провалу. Але роботу
над помилками все-таки варто здійснити,
щоб надалі роковище не перетворювалося
на реґовище.

Постфестивальні
коментарі і враження

Микола Кульчинський
(директор «Маzепа-фесту»):

– Для мене стало
очевидним, що фестиваль дав поштовх для
розвитку рок-музики в Полтаві. З’явилося
маса молодих гуртів, яким ми даємо сцену,
вони готують репертуар до «Маzепи»,
телефонують, надсилають демо-диски. За
п’ять років можна зробити невеличкий
підсумок, це ювілейний фестиваль.
Абсолютно очевидно, що він потребує
наповнення вже як фестиваль мистецтв.
Не хотілося б, щоб цей захід пропав.
Багато залежить від того, чи стану я
депутатом, бо за великим рахунком я
навіть не знаю, в чиї руки тут, у Полтаві,
передати фестиваль, щоб знайти 200 тисяч
гривень. Це тяжка праця. Я думаю наступного
року ми створимо оргкомітет із
представників міської влади і обласної
державної адміністрації, щоб не тільки
я над цим думав. Фестиваль для всього
міста робиться, то треба всім разом і
думати.

У мене було багато
клопотів, але враження залишилися
найсвітліші: дуже мало було п’яних і
тих, хто вживає наркотиків. Минулого
року їх було так багато, що мені просто
руки опускалися і я думав: «Для кого
я це роблю?». Цього року майже не було
інцидентів із міліцією, у другий день
вони вже були, але амфітеатр Співочого
поля був заповнений: і на пагорбах, і за
огорожею багато було людей. І прекрасна
музика була. Я щиро співчуваю «Ґорґішелі».
Вони були ображені, бо в них були всього
три пісні, а публіка сприймала їх
надзвичайно добре. Тамара Ґорґішелі
мало не плакала. Я вже їй руки цілував,
казав, що концерт у Полтаві зробимо,
якщо пересердяться. Але вони все одно
поїхали ображені. Вінцем першого дня
була «Перкалаба», зал шаленів.
Більше того, полтавські музиканти дуже
виросли. Мені хтось із музикантів сказав:
«Ну ясно, ви ж тут фестиваль робите,
то до вас і тягнуться».

Мені найбільше хочеться,
щоб «Маzепа-фест» став явищем
української культури. По суті, ми –
єдиний демократичний фестиваль
української музики. Є «Таврійські
ігри», але воно все болотне і без
душі, а у нас є душа. Я не хвалюся, але я
це відчуваю і мені про це кажуть. У нас
ніколи не було такої географії учасників.
Ви слухали одеський гурт «Да Біт»?
Це молоді зовсім хлопці, але надзвичайно
добрі, привітні, намагаються говорити
українською мовою. Дуже вишукана музика!
Наступного року у нас уже не буде двох
днів рок-музики, це лише завдяки ювілею
так було. Ми плануємо надалі запросити
хорові та театральні колективи.

Сергій Архипчук (головний
режисер і ведучий «Маzепа-фесту»):

– Ми не робили фестиваль
як підсумок. Це нездорова тенденція –
святкувати ювілеї. Для нас важливо було,
щоб фестиваль затвердив себе не як той,
що притягує через зірок, а як фестиваль,
що притягує як явище. Кожен «Маzепа-фест»
– це окрема велика плита. Ми стали робити
його стабільніше, є певні напрацювання
методи. А саме цей, п’ятий, фестиваль
відзначається тим, що ми запросили на
нього багато полтавських гуртів.

Богдан Федчук («Гуцул
Каліпсо», Чернівці):

– Фест досить непогано
організований у плані прийому музикантів.
У нас був єдиний недолік – ми не мали
можливості визвучитися взагалі. Ми
вийшли на сцену і нам почали тупо хамити
стейджмени. Наш настрій був зіпсований.
Це реальний партак цього фестивалю. Ми
задоволені всім, крім однієї деталі. Ті
люди, які працювали на сцені – просто
хами. Я мушу сказати про це відверто. І
це не лише моя думка, а й ще деяких
музикантів, які мали можливість спробувати
зробити саундчек. Ми намагалися
підключитися, а після того, як я сказав,
що не чую себе, мені відповіли: «Ти
шо, в ушкі долбішся? Підійди до монітора».
Це ви вважаєте нормальним? Стейджмен
взагалі не хоче працювати, каже: «Взяли
микрофон себе, поставили, кому что надо».

Публіка нас приймала
нормально, але відчувалися деякі ворожі
моменти. Але я не можу сказати, що для
нас фест не вдався. Враження нормальні.
Мені подобається, що цей фестиваль на
патріотичній основі. Він змушує людей
задуматися, де вони, в якій країні вони
живуть, хто вони такі, що вони – українці.
Сама назва – «Маzепа-фест» –
подобається, бо ця людина мріяла для
України свободи. Оце надихає і такі
акції хочеться підтримати своїми виступами.

Сергій Старостенко
(«Дороги Меняют Цвет», Полтава):

– Мені дуже сподобався
фестиваль, тому що був реальний звук,
хоча дехто був незадоволений. Людей
було багато, більшості сподобалося.
Фест має велике значення для Полтави,
тому що таких дійств, у принципі, у місті
немає. Є виступи «Океану Ельзи»,
«ДДТ», але це платні акції. А на
«Маzепа-фест» хто хоче, той і
приходить. Мені в цьому році сподобалися
«Хореа Козацька», «Ot Vinta» і
«Гайдамаки». Хотів би, щоб фестиваль
змінив мовну політику, бо дуже важко
перекладати українською російські
тексти.

Олександр Ярмола
(«Гайдамаки», Київ):

valsyarm.jpg– У мене дуже погані
враження від цьогорічного «Маzепа-фесту».
Організатори дуже просили приїхати, ми
зглянулися і приїхали. Засновники
фестивалю мають займатися публікою,
щоб їй було цікаво і вона не валялася
під кущами, не пила. І не треба нищити
той культурний месидж, який іде від
музикантів. Увесь час врубується режисер
(чи як він там себе називає?), це дуже
некультурно. Публіка на фесті класна.
Може, тому ми і їздимо на «Маzепа-фест»,
бо це зайва нагода пограти у Полтаві,
ми її дуже любимо, бо це студентське
рок-н-рольне місто.

Сергій ШЕБЕЛІСТ,
спеціально для mazepa-fest.org.ua

 

 

Фото: Ромко СУК,
Полтавський музичний портал
(www.music.poltava.ua)

 

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: