Ми вже повідомляли, про те, що 5 і 6 червня на Співочому
полі Марусі Чурай вдруге проходитиме рок-фестиваль „Мазепа-Фест”. „Ми
пропонуємо влаштувати справжнє свято для молоді, тож вхід буде безкоштовним,—
говорить директор фестивалю, народний депутат від блоку Віктора Ющенка „Наша
Україна”, лідер Полтавських обласних організацій Народного Руху України й
товариства „Просвіта” Микола Кульчинський,— головною політикою Фесту
залишається цілковита україномовність, наше прагнення знову довести всім, що не
вмерла і ніколи не вмре сучасна українська музика і пісня”.

ВСТУП

 

ПОЛТАВСЬКА МОЛОДЬ ЧЕКАЄ  НА „МАЗЕПА-ФЕСТ”

Ми вже повідомляли, про те, що 5 і 6 червня на Співочому
полі Марусі Чурай вдруге проходитиме рок-фестиваль „Мазепа-Фест”. „Ми
пропонуємо влаштувати справжнє свято для молоді, тож вхід буде безкоштовним,—
говорить директор фестивалю, народний депутат від блоку Віктора Ющенка „Наша
Україна”, лідер Полтавських обласних організацій Народного Руху України й
товариства „Просвіта” Микола Кульчинський,— головною політикою Фесту
залишається цілковита україномовність, наше прагнення знову довести всім, що не
вмерла і ніколи не вмре сучасна українська музика і пісня”.

Окрім полтавських гуртів візьме участь і ціла низка
безумовних зірок. На прохання наших молодих читачів сьогодні розповідаємо
маловідомі факти із творчої біографії, як модно нині говорити, хедлайнерів.

 

«МАЗЕПА-ФЕСТ-2004»

ХЕДЛАЙНЕРИ

БОРЩ.

Коли мова заходить про цю трійцю, то насамперед перед очима
постають персонажі з мультику «Як козаки…». Тож один довгов'язий, з кмітливою
усмішкою в кутиках вуст, інший малий та верткий, а ще інший на вигляд ніби і
вайлуватий, проте за справу як береться, то жвавий такий, аж штани завертаються.
Яка трійця на вигляд, така в них музика і на слух: все жваве, вертке і
по-козацькому хитрувате. Взагалі-то подібного штибу група в Україні мала б
з'явитися вже давно, але на перепоні одвічно виникали дві речі: спочатку в нас
бракувало відповідного технічного забезпечення, а коли «залізо» стало
більш-менш доступним, то з'ясувалося, що на ньому ще й грати треба вміти. Тому
не дивно, що музику по суті двадцятирічних видають ті, кому плюс/мінус тридцять
п'ять.

На відміну від сольної оказії під назвою «Олександр Піпа»,
БОРЩ надається до стилістичного визначення: безумовно це чистої води рок. В
студійній роботі хлопці зробили цілком правильно, що не поцуралися електронних
штучок, бо ними вони не приховали своєї рок-наснаги, а навпаки підкреслили її.
В композиції «Падло» музиканти певно й самі не зчулися, як перестрибнули з року
до модного наприкінці 90-х, актуального і по сей день, але, на жаль,
малочисельного біг-біту взірця Propellerheads. Непогано було б, якби хлопаки у
своїх виступах на живо теж не оминали електронних підзвучок.

За роки перебування на сцені «борщівці» зметикували, що
слова не відіграють провідної ролі в запальності композицій, і найчастіше загал
підхоплює лише приспів. «Чому б тоді не залишити відразу тільки рефрен?» —
подумали собі вони і звели наявність слів у своєму дебютнику до мінімуму, до,
власне, приспіву чи виразу-семплу. Хід суперечливий, але життям виправданий.
Позатим тішить, що одна з найбільш змістовно насичених речей, так би мовити
гімн Неприєднанних «Епоха Юних (Привид-людожер)» закарбована на плиті саме в
україномовній версії.

Півтора роки тому Мік Джаггер своєю останньою роботою довів,
що далеко не всі ветерани рок-н-ролу зачепилися за літа минулої слави і музично
залишаються десь в 70-х. Щось подібне показує сьогодні і БОРЩ, коли тягне
розкутість думки з епохи своєї юності, тобто від угруповань SOS, UZA, раннього
ВВ, але складає до купи звук вже за вимогами дня нинішнього. Мабуть, хлопці зі
Скрябіна не дуже розлютяться, якщо в них запозичити термін, котрий наголосить
на духовній складій БОРЩу, щоб охрестити «борщівську» суміш західних
рок-стандартів та нашого бешкетництва, наскрізь іронічного і жартівливого, як
Kozzzak Rock.

 

ВІЙ.

Група ВІЙ — це «священна корова» для усіх, хто в рок-музиці
цінує глибину і сакральність, замішані на язичницьких ремінісценціяхю Як і КОМУ
ВНИЗ, ВІЙ завжди перебуває поза модою і кон`юктурою. Найгірше для них —
постійне миготіння у світських хроніках, для них смертельним є те, що для
попсової мішури є благом. Для них абсолютно байдуже яка там чергова «віагра»
стрибне в «топи», бо усе це — не більш важливо, ніж шурхотіння опалого листя
під ногами. Єдино важливим є — залишити зарубки на Дереві Вічності. Якщо
вдається «розбалакати» Дмитра Доброго Вечора, особливе задоволення від того —
гарантоване. Лідер-вокаліст і автор майже усіх пісень ВІЯ — живе в світовій
системі музичних координат, яка має — в цого розумінні — масу точок перетину з
українською архаїчною культурою. З ним розмовляє редактор газети „Нєформат”
Олександр Євтушенко:”

О.Є.: — Нарешті група ВІЙ підготувала новий альбом «Хата з
краю села». Розмови про цей реліз я чув десь за півроку до його появи. Усі, хто
чув новий матеріал, схиляються до думки, що «Хата…» разюче відрізняється від
попереднього альбому «Чорна рілля».

Дмитро Добрий Вечір: — Звичайно відрізняється. Передусім
тому, що між цими альбомами лежить відстань довжиною в десять років!
Стилістично це — інший альбом. Інша і більш різноманітна атмосфера пісень. Хоча
я думаю, що дух ВІЯ ми зберегли на рівні текстів, метафор, світобачення.

О.Є.: — Багато людей вважають, що музика ВІЯ акумулює до
призабутих джерел, до якихось язичницьких культів. Власне, тим вона і цікава…

Д.Добрий Вечір: — Це правда. Але йдеться не лише про
праслов`янське коріння. Ми намагаємося апелювати до загальнолюдських джерел і
до різних культур. Мене взагалі цікавить традиційна культура. Її знання
допомагає мені відшукати і створити гармонійну формулу чогось дійсно нового.
Коли Олег Скрипка стверджує, що ВВ грають етно-рок, мені стає смішно. Вони
використовують якісь поверхові етнічні візерунки, але справжня етніка — це
глибоке занурення. Я можу стверджувати, що ВІЙ дійсно грає етно-рок. Свідомо чи
підсвідомо ми звертаємося до скандинавської, арабської, єврейської, балканської
традиції і скрізь знаходимо спільне коріння з українським мелосом. Те,
наскільки світова культура глибоко цілісна, починаєш розуміти пізніше, після
того, як добре дослухаєшся до тих чи інших етнічних джерел.

О.Є.: — Очевидно, пісні ВІЯ — на рівні текстів, гармонії і
мелодії виникають підсвідомо. Помітно, що ти інтуїтивно спираєшся на ті чи інші
джерела натхнення. Але саме тому пісні мають особливий шарм самобутнності,
власне те, що містить народна автентика. Разом з тим, ВІЙ звучить цілком
сучасно, адже і далі використовує ритмічні конструкції рок-музики. То яким воно
є — нове обличчя ВІЯ в альбомі «Хата з краю села»?

Д.Добрий Вечір: — Воно таке, яким є сьогодення з усіма його
фобіями, ілюзіями, одкровеннями і розчаруваннями. В альбомі є кілька пісень,
тематично пов`язаних між собою глобальним питанням про війну і мир, про сллаву
і безчестя. Це — «Лист додому», «Вогняне коло» та «Колискова для лялькових
немовлят». Нарешті знайшла своє місце на диску відома балада «Як летіли бугаї».
До речі: ці і кілька наших інших пісень молодіжний хор народної пісні включив
до свого репертуару. На титульну пісню «Хата з краю села» ми відзняли
відеокліп. Це — перше в історії ВІЯ відео. Стосовно самої пісні, її знають під
різними кодовими назвами — «Пісня про лайно», «Розмова з Богом», «Україна…»
Саме ця пісня дала назву альбому, адже вона тягне на статус такого собі
маніфесту групи ВІЙ.

О.Є.: — Певний час в музичних колах циркулювала інформація,
що виник дуже цікавий дует під назвою «Добрий Вечір Середа». Себто — творчий
тандем лідерів двох культових формацій — ВІЙ і КОМУ ВНИЗ. Це правда?

Д.Добрий Вечір: Існує такий проект. Але поки що Андрій
Середа не закінчив роботу над текстами, хоча я свою музичну частину вже
підготував. Сенс нашого альянсу з Середою полягає в тому, щоб реалізувати
музичний матеріал, який естетично знаходиться десь посередині, а точніше — на
перетині стилів КОМУ ВНИЗ і ВІЯ.

Новий альбом — другий за останні десять років — подія настільки
ж рідкісна, як і знаменна. ВІЙ, як найбільш дивовижна українська рок-капела,
ніколи не робить зайвих рухів. І якщо вони беруть слово — це означає щось
значно більше, аніж чергова презентація чергового диску. Щось в лісі таки
здохло.

 

МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ.

В столичному клубі «44» відбулася презентація спільного
альбому Віктора Морозова і групи МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ — «Афродізіаки Lіve».

«Афродізіаки» — досить дивна (на перший погляд) назва
спільної програми двох легенд львівської сцени — Віктора Морозова і групи МЕРТВИЙ
ПІВЕНЬ. Але саме це об'єднання дало відчутний ефект — у рамках київського
клубного міні-туру ми спостерігали переаншлаги скрізь, де б «афродізіаки» не
з'являлися. Морозов і «півні» давали жару на повну катушку — адже кінцева мета
всієї цієї музичної авантюри полягала в створенні живого альбому. Важко сказати
яким він вийде, але те, що музиканти одержали свого вдячного слухача — це факт.
Однак секрет блискавично завойованої аудиторії досить простий. Віктор Морозов,
що має за плечима досвід роботи в АРНИЦІ, ВАТРІ, СМЕРІЧЦІ, театрі «Не журись»
не полінувався і дістав зі старої скриньки призабуті хіти 70-х, музиканти з
МЕРТВОГО ПІВНЯ не полінувалися і все це обробили в сучасному звучанні, додавши
при цьому трохи власних „нетленок”. Звичайно ж, було написано десь півдесятка
нових пісень під «проект». Сьогодні рано казати про великий успіх проекту
«Афродізіаки», але його, так сказати, клубний прокат перевищив чекання самих
музикантів. Справа в тім, що в нас ще ніхто не намагався втиснути в одну
програму настільки різноманітний (щоб не сказати — еклектичний) матеріал. І ще
ніхто не робив це настільки щиро, чесно і драйвово. Несподівана суміш
ритм-блюзу, харда, буги-вуги і чудової поезії мала просто вибуховий ефект. За
великим рахунком — нічого дивного в цьому немає — і Морозов і «півні» уже давно
є носіями того-самого «львівського саунда», відчути який у повну міру київська
публіка змогла лише тепер. Більшість львівський формацій походять з одного
богемного літературно-художнього гнізда. Пам`ятаєте поетичне об'єднання
«Бу-Ба-Бу»? Отож, поезії Андруховича, Неборака, Ірванця й інших поетів зіграли
літературну основу для музикування львівських рок-команд. МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ — не
виключення. Група стартувала на фестивалі «Вивих» у 1989 році, виявившись
найбільш «вивихнутим» бендом  і завоювала
лауреатський титул. Тепер, через 12 років МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ вже не асоціюється з
милим і симпатичним студентським капусником. Нині це зрілий проект, що випустив
з десяток альбомів, дав сотні концертів. А починалося усе з товариських вечірок
у львівській кав'ярні на вулиці Воловій, звідки добре видно залізного півника
на сусідньому даху. Роман Чайка, Михась Барбара, Роман Рось, Ярка Якуб`як і
Любомир Футорский разом розганяли «фуру», наповнену дивовижними ідеями,
візіями, гаслами. І «фура» поїхала. Виступи на сценах «Червоной Рути»,
«Українських ночей у Гданську», «Вернісажі -92» швидко вивели групу на всеукраїнську
орбіту. На відміну від інших харизматичних лідерів рок-андеграунду, «півні»
легко і невимушено вписуються в будь-яке «прокрустово ложе» поетичних вечорів,
презентацій, театральних спектаклів і художніх виставок. Їхня музична
всеядність іноді заважала самовизначитись, а кількість різних стилів на одиницю
продукції часто «зашкалювало». При цьому вони жодного разу не зрадили своїм
ідеям, самим собі, тому і залишаються свідомими-незалежними від правил гри в
так званому шоу-бізнесі, де, як відомо, культивується не творчість, а
комерційний розрахунок. Словом, МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ обожнює інтегральні шоу на
перетині літератури, театру і рок-н-ролу, балансуючи між видовищем і змістом.
До речі, Михась Барбара вже давно виступає як 
актор, їздить у Харків на репетиції, Роман Чайка працює програмним
директором Радіо «Ніко-FM», Олег (Джон) Сук як бас-гітарист грає в різних
групах і має свій власний музичний проект. Цікаво, що це не заважає їм
відчувати себе як єдине ціле. Віктор Морозов, як представник старшого покоління,
а точніше — іншої музичної генерації, немов чарівник взяв і оживив пісенні
перлини початку 70-х і вони засвітилися новими гранями — вже в рамках
«Афродізіаків». Не зайвим буде нагадати, що він, ще працюючи керівником театру
пісні «Не журись!», заснував групу ЧЕТРЕРТИЙ КУТ. Крім самого Морозова, що
співає і грає на 10-струнній гітарі, у КУТІ — віртуоз Олег Ярема і скрипаль
Роман Лозинский. Група, на жаль, частіше гастролює в Канаді, ніж в Україні. З
недавнього часу пан Морозов прославився ще і як перекладач — два нашумілих
томика «Гаррі Поттера», виданих Іваном Малковичем (видавництво
«А-ба-ба-га-ла-ма-га»), — це його рук справа. До речі, фахівці вважають, що
українські шедеври Морозова краще і якісніше аналогічних російських.

Поки Віктор продовжує свою перекладацьку діяльність,
розкручується маховик за назвою «Афродізіаки». 
Проект вже одержав кілька цілком серйозних пропозицій. Як бачите — все
тільки починається.

 

ОЧЕРЕТЯНИЙ КІТ.

Десь років зо три тому під час мандрівки доля завела гурт в
прикарпатське село Лімна Львівської області та познайомила з потомственим
музикою дідом Юрою. На наполегливі прохання він спробував відкрити нам секрети
незвичайної пульсації коломийки, «карпатського драйву», що його дід Юра називав
«грати з азартом». Наступного ранку ми пішли просто в гори. Це було казково!
Туманний ранок, шум гірських струмків і дзвін далеких балабончиків в ритмі
коломийки… Діставшись якоїсь галявини на горі, захоплени краєвидом, ми
зупинилися і, тремтячи від захвату, почали співати : «А я легінь молоденький…».

 

ПЕРКАЛАБА.

Якщо архетип растамана поєднати з архетипом гуцула і цей
образ прикрасити суто рокерськими прибамбасами — з того вийде музичий контур
ПЕРКАЛАБИ. Вперше у столиці група з такою от нікому не зрозумілою назвою
«засвітилася» під час фестивалю «Культурний герой». Чи варто говорити, що
київська публіка місцями перегодована, місцями — снобісьтка, а точніше — просто
лінива. Себто — підняти її (публіки) сідниці — важке завдання. Однак, після
перших тактів ПЕРКАЛАБИ її (публіку) наче підмінили. Усе стрибало, божеволіло,
стояло на вухах впродовж всього виступу групи. Щось подібне раніше траплялося
на перших виступах ВВ і БРАТІВ ГАДЮКІНИХ. Тоді, а це було років 15 тому, ці
назви також нікому ні про що не говорили, але прийом був настільки гарячим і
беззастережним, що одразу стало ясно — це саме той різновид музики, який сягає
на значно глибший рівень підсвідомості, ніж будь-яка найнавороченіша попса. То
— як пес, що зірвався з ланцюга і летить поза очі. Шаленство, драйв, щирість,
оригінальність і неповторність в одному «флаконі». Кілька наступних візитів,
івано-франківської ПЕРКАЛАБИ до Києва (фестивалі «Пульс асфальта»,
«Рок-екзистенція», сольник в клубі «Бабуїн») вже відбувалися в режимі
супераншлагів. Не надто чіткий контур цієї химерної формації викристалізувався
остаточно. Якщо зважити, що групою опікується ветеран рок-н-рольного руху в
Західній Україні Олег Гнатів (нині — програмний директор класної
FM-радіостанції «Вежа»), то процес «розставляння крапок» над «і» був легким і
приємним.

О.Є.: — Наскільки мені відомо, «Перкалаба» — це назва
невеличкого містечка десь далеко в горах…

Олег Гнатів: — Так, до того — це крайня точка на мапі
України. Там далі — тільки ліси і кордон з Румунією. В переносному розумінні —
це та земля обітована, куди ми всі прагнемо усе життя. Ще одне значення слова
«Перкалаба» — це шлях яким йдемо. Про ціль ми не думаємо. Головне,, чим
переймаємося — це шлях. І тільки.

О.Є.: — Чи давно існує ПЕРКАЛАБА?

О.Г.: — Групі вже чотири роки. Її вигадали Федот і Ярема,
друзі та сусіди. Вони мешкають у Станіславі в одному будинку на набережній —
біля річки. Ярема раніше грав в найкращій, на мій погляд, панківській групі
СТРАТЕГІЧНІ СПЕРМАТОЗОЇДИ. Більш грутого панку я в Україні не чув. Федот
працював на радіо ді-джеєм і дуже любив музику реггей. І весь час мені говорив
— я хочу грати, хочу співати. Якось вони з Яремою покликали мене ра репетицію.
Вдвох зробили кілька пісень. І мене це вразило. Це було Щось! Не знаю як це
поснити, але решта людей познаходилися без усіляких з нашого боку зусиль.
Просто Щось їх привело до Яреми з Федотом. Так утворилася ПЕРКАЛАБА, яка
відпочатку має дуже позитивну спільну вібрацію. Те, що вони почали робити — то
є продукт їхнього співіснування, співпереживання, співміфотворення. Одне слово,
спосіб життя і мислення групи — де ДАО шляху.

Влітку минулого року ПЕРКАЛАБА увійшла до числа
груп-лауреатів інтерактивного фестивалю «Пульс асфальту». Власне, мета цієї
унікальної імпрези, що розтягнулася в часі на цілий рік — виявлення та підтримк
найкращих формацій українського рок-андеграунду. Організатор «Пульсу» Антон
Яковина дотримав слова і всі команди були професійно записані в студії
«Круц-Рекордз». ПЕРКАЛАБА зафіксувала один з останніх — вже «розкручений» на
концертах хіт — пісню «Парагвай». Ця пісня є в збірці «Пульс асфальту», яка
існує у вигляді CD — додатку журналу «FHM». Пісні групи, записані під час фесту
«Рок-екзистенція», увійдуть до CD-збірки цієї — найкращої в нашій країні
рок-імпрези. За словами продюсера «Екзистенції» Тараса Грималюка, саме
ПЕРКАЛАБА стала найяскравішим відкриттям, і в цьому одноголосно збігаються
враження організаторів і публіки. Отже, секрет ПЕРКАЛАБИ — в її природності.
Чомусь вони пригадали мені ГАДЮКІНИХ, зразка 89-го, певно — «смачними»
стилізаціями у дусі реггей і ска, гуцульськими мотивами, специфічною говіркою і
тією вібрацією, що як електричний струм — чіпляє «за живе». На відміну від
ГАДІВ, ПЕРКАЛАБА скрізь тягає за собою справжні цимбали, а ще — вони значно
нестримніші на сцені. Це — вихор. Вихор свіжого повітря в мороці псевдо-музики.

 

ФОМА.

Добре іноді опинитися в потрібний час у потрібному місці.
Наприклад — холодного грудневого вечора зазирнути в галерею «Ательє Карась», що
на Андріївському узвозі. І з'ясувати: вперше у відомій галереї сучасного
мистецтва не відкривали музику, а презентували диск. Свій перший сольний альбом
представляв лідер групи МАНДРИ — Фома. В пам'яті ще залишився
концерт-презентація «Легенда про Іванка та Одарку», де МАНДРИ пригощали гостей
салом з чорним хлібом. В «Ательє Карась» акцент був зроблений на розкішний
глінтвейн і фрукти. Фома сидів з гітарою навпроти красивого золотого багета і
просто грав пісні з альбому, названого теж просто — «Lіve», тобто  живцем. Це — підправленій і підчищений у
студії концертний матеріал. Власне, це і є запис того — пам'ятного для
багатьох, літнього концерту в залі «Золоті ворота». Взагалі, поява лідера
відомої групи як  сольного співака, часто
сприймається як тривожний дзвоник, свідчення «негараздів» усередині колективу.
Пам'ятається, про розпад ВВ активно заговорили з появою сольного диска Олега
Скрипки. Але розпаду не відбулося. Здається, не розваляться і МАНДРИ. Хоча,
деякий ризик у соло-виходах у народ — мається. 
Чи пролунають повноцінні акустичні версії «мандрівського» репертуару, чи
сприймуть старі, невідомі пісні, та й чи буде переконливо виглядати сам
фронтмен? Звичайно, усі ці питання Фома собі задавав. А потім — узяв просту
гітару і вийшов до публіки. І — не прогадав. Його диск «Lіve» тому свідчення.
Головне — Фома дивно самодостатній у подачі своїх пісень. З'явилися такі нюанси
слів і почуттів, що не читалися раніше в рок-аранжуваннях МАНДРІВ. Крім того,
отут присутні «Зозуля», «Гілка», «Ти і я», «Блюз рудої кішки» — чудові речі, що
Фома взяв і дістав зі своєї «старої скриньки». Добре все таки виявитися в потрібному
місці вчасно. Тому, напевно, пісні Хоми, відмінно записані звукорежиссером
Андрієм Ободом, тепер назавжди будуть мати терпкуватий присмак ароматного
глінтвейну. Будьмо! До речі, „Мандри” відвідають Полтаву вдруге: нещодавно вони
виступили на стадіоні „Ворскла” з нагоди відкриття футбольного сезону.

 

MAD HEADS.

«Оголене полум`я» — третій студійний альбом славетної
трійці, яка підросла, змужніла та суттєво змінила стиль. Тепер MAD HEADS
перебуває десь на перехресті між сайкобілі та неопанком. «Божевільні голови»
нарешті досягли переконливого ступеню концентрованого драйву, жорсткості і…
мелодизму. Як досягли? Дуже просто. Увесь час вони грають-грають-грають і не
де-небудь, а на провідних рокабільних збіговиськах Західної і Східної Європи.
До того, вони почали співати українською. Щоправда, на диску є лише одна така
пісня — «По барабану», але дуже крута й весела. Серед традиційно-англійських
помітно відрізняється «Psycholella», пісня присвячена одній з найяскравіших
сайкобільних тусівок Європи, інтернаціональному фесту «Калелья сайкорокабілі
мітинг». Шоу щороку проходить на середземному узбережжі в Іспанії. Пісня двох
поїздок (1998, 1999 роки) MAD HEADS присвятили фесту цю пісню і презентували її
в Калельї у 2001-му. Її крутили в усіх барах, де збиралися сайкобіли і пісня
таки стала офіційним гімном фестивалю. Про успіх в Європі нашого тріо говорить
Гвідо Нойман, власний аудіокомпанії «Crazy Love Records»: — за останні кілька
років ця українська група стала найбільш популярною на європейській сайкобілі-сцені.
Стосовно «Naked Flame» — це просто супер-альбом! І дійсно — «Оголене полум`я»
одночасно видано на двох лейблах — в Україні це «J.R.C.», а в Німеччині — це
«Crazy Love Records». Альбом писався на київській студії «Династія».
Звукорежисером альбому виступив Олег Шевченко-Білий. Окрім потужної ритм-секції
та гітарного драйву в кількох треках можна почути духові інструменти — це
погостювали в студії Антон Бурико (труба) і Максим Кочетов (саксофон). Загалом
«полум`яний» альбом MAD HEADS відкрив нову сторінку в житті групи — доволі
яскраву і емоційну.

 

 

 

Прес-центр фестивалю

„Мазепа-Фест”

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: