Якби у Полтаві (не дай Боже) стався б землетрус, ця подія відійшла б на другий план, порівняно з шаленим вихором під назвою “Мазепа-фест“. Формат цієї імпрези в нашій країні добре призабутий, а це – максимально демократичний, абсолютно відкритий і цілковито живий рок-фест.

Модель “Мазепи” та ідеологія – ясні і прозорі. На музично-духовний стрижень, зкладений з трьох-чотирьох хедлайнерів нанизується намисто з молодняку, а точніше – з найкращих місцевих команд. Кілька годин, проведених тет-а-тет із справжніми монстрами жанру дають молодим музикантам значно більше, ніж варіння у “власному соку” протягом року.

А кілька годин неймовірно живого колосального драйву для п`яти тисяч молоді дорівнює зміні її (молоді) світогляду на 360 градусів. Цю молодь щоденно і цинічно гвалтують комерційні FM-станції (“Шансон”, “Русское радио”, “Наше радіо”), гвалтують її смак, нав`язуючи жахливо бездарний попсовий кітч московського розливу. Мета цих “ефемок” – докорінно витіснити із свідомості слухача українську мову, національні цінності, усе те вартісне, що у нас є.
Мета “Мазепи-фесту” – повернути людям (насамперед – молоді) цінності, втрачені внаслідок цієї дебільної комерціалізації. Шкода лише, що “Мазепа-фест” подібно цунамі, не змив з лиця нашої землі FM-гидоту! Але все ще попереду. Тому що сила таланту, майстерності і міць духу наших рок-грандів дасть фору на сто очок вперед будь-якій карамельній фальші в ефірі. Та й молоді підростають. Оргкомітет “Мазепи-фесту” на чолі з директором Миколою Кульчицьким був максимально демократичним – на фесті виступили усі найцікавіші полтавські групи. Можливо, вперше вони грали на такому Звуці і для такої великої аудиторії.

Розпочали “ДМЦ” – такий собі акустичний “рок на стульчиках”. Екзистеційні тексти про самотність, сум, печаль. Дуже камерно, трохи кволо. Відчувався брак спілкування з великим залом.

Клімат пожвавився з виходом “Бавовни” – їхня кавер-версія “Гуцулки Ксені” викликала емоції, а “Арфами-арфами” на вірші Павла Тичини закріпила враження, що з “Бавовни” таки будуть люди.

Чотирнадцятиголосний хор “Академія” (студенти МАУП) оголосив себе позашлюбними дітьми “Піккардійської терції” – нашого кращого вокального ансмблю зі Львова. Майстерності “діткам” ще бракує, а от ентузіазму – з головою.

Незвичайний так отож – порадував дуже винахідливими текстами. Таке різмаїття, стільки щирості! “Трансформер” у шкірі і гірських окулярах виконали несподівано оптимістичний гімн сонцю і зірвав заслужені оплески.

Невдовзі з`ясувалося, що в Полтаві є дві групи-близнюки. Це “Талісман” і “Арахнофобія“. Лідер-вокалісти давно і міцно товаришують, а команди працюють десь на межі готик-року і психоделії, що, зрештою, на наших теренах є екзотикою. Поза тим полтавською зіркою “намбер ван” є “Арахнофобія“. Їх тут знають, шанують. І віддають належне неординарному голосу Валерія Власенка – лідер-вокаліста “Арахнофобії“.

М`яким і ненав`язливим переходом від полтавської до київсько-львівської частини “Мазепи-фесту” були виступи соло-артистів – кобзаря нашого Едуарда Драча й гітариста-віртуоза Юрія Товстогана. Чудові і камерні зразки автентичного співу Драча та вишуканий гітарний арт-рок Товстогана якось одразу підняли планку професіоналізму.

І почалося! Київська пост-панкова капела “Перлина степу“, що прикотила в Полтаву зі Львова (концерт в “Ляльці”), врізала веселих пісень і розворушила публіку. Група “Сад” зі своєю відомою сюїтою на вірші Тараса Шевченка переконала всіх, що хард-рок ідеально синтезується з поетичною класикою.

На виступі групи “Вася клаб” (Київ) усі п`ять тисяч глядачів вже стояли, танцювали, шаленіли, тому що “Ваcя клаб” – це свято, буфонада, рок-кабаре і українське весілля в одному флаконі. Колись лідер команди Василь Гонтарський розпочинав як бард на “Червоній руті-91“. Ось тепер маємо абсолютно неймовірний бенд, який за рівнем вібрації, драйву й гумору можна порівняти хіба що з “Братами Гадюкіними” кращих часів. Цікаво, що Васю у Полтаві знають – завдяки хіт-параду радіостанції “Ваша хвиля“.

Знають і “Кому вниз“. Їх тут чекали з особливим нетерпінням. Чи варто говорити, що Андрій Середа і компанія виправдали сподівання. Щоправда, “Кому вниз” зіграли виключно новий матеріал – надзвичайно сильний і авангардний за змістом і звуком. Звісно, від них чекали “Субботів“…

А вже в мареві танців і загальної ейфорії відіграли “Гайдамаки” – найвеселіший і найчисельніший бенд “Мазепи-фесту“, який піднімає на ноги будь-яку публіку в будь-якій крапці Європи, недарма ж вони мають великий досвід концертування на великих європейських імпрезах.

Але кульмінаційно найвищою емоційною хвилею став виступ “Плачу Єремії“. Один з журналістів сказав, що музика Тараса Чубая та його групи – це як любов з першого погляду. Для тих, хто бачив їх вперше і живцем – так і було. “Плач” розпочав новою піснею “Із янголом на плечі“, а завершував славним мега-хітом “Вона”, поміж тим були пісні з альбомів “Наші партизани“, “Наш Івасюк“. І був злитий воєдино п`ятитисячний Зал Співочого Поля, що розташований у мальовничому куточку Полтави.

А ще був п`ятигодинний марафон Сергія Архипчука – режисера і ведучого “Мазепи-фесту”. Він нагадав усім, що саме він є унікально обдарованим МС, який тримає в руці пульсуючий нерв буремноподібної імпрези. На початку акції Сергій урочисто звернувся до гетьмана Івана Мазепи за благословенням, додавши, що після концерту хай падає злива і гудуть буревії. Так – о, Диво! і сталося!

На останньому аккорді “Плачу Єремії” пішов рясний!
Кращого фіналу годі й придумати. “Мазепа-фест” – звукова і естетична шокова терапія, надзвичайно корисна для духовного оздоровлення молоді. Це – ліки від брехні. Хай живе “Мазепа-фест”!

Олександр Євтушенко.

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: