Дніпропетровський відбір до полтавського фестивалю «Мазепа-фест», що відбудеться у червні, проходив у «Рок-кафе» та зібрав потрібну кількість глядачів. Хоча, якщо врахувати, що у змаганні участь брали аж дев’ять гуртів, легко зрозуміти, що більшість присутніх на цьому дійстві були або музикантами, або друзями музикантів. Звісно ж, такий обмін є корисним – гуртам, що не пройшли відбір, є чому повчитися у переможців, якими, до речі, стали «Кімната Гретхен», запорізька «Інула» та безумовні фаворити дніпропетровських меломанів гурт «Пасіто». Тож давайте спробуємо розібратися, чому саме ці гурти були визнані кращими (розбиратися, звісно ж, будемо з точки зору звичайного глядача – ніяких тут науково-дослідних аналізів та «басист лажав» не буде, навіть не сподівайтесь).

Повна «Кімната» красенів.

«Кімната Гретхен» – ну дууже симпатичні хлопці. Ніби-то і музика звичайна, і тексти – не зразок гри слів та польоту думки, але ніхто з учасників відбору, окрім них, не змусив зал голосно підспівувати. Або половина глядачів ходить на їхні репетиції та вже вивчила їхні пісні – а це цілком можливо, зважаючи на вокаліста. Світло-русявий спокійний, романтичний хлопець втілює ідеал половини дівчат віком від 16 до 19 років – дівчат саме того віку, що легко западають на тексти «Кімнати Гретхен» про «наше кохання» і «там, де ти є». Іншу половину дівчат без сумніву приваблює басист «Кімнати» – абсолютна протилежність ніжному та тендітному голосу команди – жагучий гарячий брюнет. Отже, з «Кімнатою Гретхен» розібрались, їхній секрет успіху – солоденькі пісні вкупі з гарними хлопцями. Ой, і не треба казати нічого про музику та майстерність – нічого це не вирішує, коли так званої «харизми» немає.

«Інула»: впісятися можна.

Хоча існує така думка, що до того, як дірватися до справжньої публіки (тобто нормальних людей, які нотної грамоти не знають, а «Дорз» для них – це цікаве кіно про музикантів), кожен нормальний рок-гурт має пройти «тестування» такими ж рок-гуртами на невеликих концертах, куди окрім колег ніхто не приходить (вибачте, брешу, насправді такої думки не існує – тільки що сама вигадала. Або може існувала, але я про неї не чула). Так ось коли більшість інших музикантів
буде тебе поважати – тоді можна сподіватись, що на твій концерт прийдуть їхні друзі, щоб послухати «тих кльових чуваків, що Сергійко радив». А ті друзі своїх позвуть і далі – і ось вона слава та визнання. Так ось щоб цього досягнути треба мати таку якусь собі майстерність, яка влаштувала б специфічний перший рівень слухачів, тих самих колег-музикантів, дев’яноста дев’ять відсотків яких, відверто кажучи – бездарі та невдахи, тільки нікому цього не переказуйте, добре?

Ось тут ми добралися до тих самих запоріжців – гурту «Інула». Тут, вибачте, не до****шся. Музика для вух, звиклих до маршруткового шансону та хітефему, незвична – з різкими змінами настрою та ритму, дуже емоційна та чуттєва. А фронтвумен! Такий вокал більшості наших зірок навіть не снився. Хоча добре, що не снився – різкий та водночас природній перехід від лагідного співу до жорстокого гроулінгу непідготовлену людину може злякати до мокрих штанів. Але досить співати дифірамби – у дніпропетровців є серйозні запитання до гурту «Інула»! Ви навіщо на дніпропетровський відбір приїхали? Наші рокери дуже тендітні створіння – ми дуже піклуємося про їх психічний стан, а ви дали їм зрозуміти, хто тут лох, а хто поїде на «Мазепа-фест». Дніпропетровські гурти у депресії – очікуємо від них емо-синглів та усього такого.

Справжня музика та невинні очі ВІА «Пасіто».

Гурт «Пасіто» – улюбленці дніпропетровських гуляк-по-концертах-у-маленьких-приміщеннях. Як з’явилися на сцені наприкінці минулого року у дивному вбранні, так і продовжують влаштовувати
концерти-спектаклі. Цього разу вони святкували Міжнародний день науки та вділися як справжні радянські інтелігенти – окуляри, берети, а головне ясні невинні очі працівників НДІ, що вірять у фізику, кібернетику та світле майбутнє. Артистизму у кожного учасника «Пасіто» вистачить хоч на «Рок-кафе», хоч на театр Горького. І музиканти вони справжні – легкі мелодії дуже легко впадають у вухо. Доречі, «гуртом» Пасіто обзивати не хочеться – це скоріш вокально-інструментальний ансамбль. Тут музиканти не «зібралися та валять рок», а створюють справжню музику для добрих та розумних людей, що встигають помріяти, поки чистять зуби, а іноді можуть
дозволити собі повалятися на газоні та порахувати хмарки.

Євгенія Григор’єва, спеціально для «Арт-Вертепу»

http://artvertep.dp.ua/news/6047.html

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: