p6070062__.jpgУшосте початок літа асоціюється серед шанувальників сучасної української музики з коротким виразом «Мазепа-фест». Ушосте до мрійливої, осяяної буйним квітом красуні-Полтави злітаються одчайдухи зі всієї України з наплічниками, гітарами і невід’ємними атрибутами всіх оглядів української молодіжної музичної культури – вишиванками, синьо-жовтими і (страшно подумати) червоно-чорними прапорами. Вшосте над співочим полем імені легендарної полтавки Марусі Чурай лунає ім’я найбільш проклятого українофобами подвижника українського духу – гетьмана Івана Мазепи.

 

У шостий раз Полтава зібрала фестиваль українського мистецтва «Мазепа-фест». Утім, говорячи про Полтаву, маю на увазі не полтавську міську владу, що активно ігнорує цей всеукраїнський мистецький фестиваль (за проведення якого інші міста влаштовують серйозні перегони, бо це – питання насамперед престижу міста і його влади зокрема). За минулі фестивалі жодна з посадових осіб міської ради не «снизошла» до появи на будь-якому мистецькому заході фестивалю. Тільки цього року, мабуть, не витримавши дошкульної репліки режисера фестивалю Сергія Архипчука про «оту міську голову», влада Полтави намалювалася на рок-концерті в особі заступника міського голови Лариси Семеняги, яка чомусь закликала до порозуміння (наче не та ж сама влада вперто не помічає простягнутої руки від організаторів фестивалю і самої полтавської громади).

Шостий «Мазепа-фест» традиційно розпочався Днем українського кіно. Торік найновішим фільмом, представленим глядачам, був «Мамай» Олеся Саніна, знятий 2002 року, тому минулорічний фестиваль не оминула критика з цього приводу. Мабуть, зваживши на критику, організатори цьогорічного «Мазепа-фесту» зробили воістину царський подарунок гостям і глядачам, представивши три найновіші фільми вітчизняного виробництва, з яких тільки стрічка Миколи Мащенка «Богдан-Зіновій Хмельницький» пройшла через офіційну прем’єру в країні. Честь першого представлення на суд українських глядачів двох наступних фільмів – довгоочікуваного художнього полотна Олеся Янчука «Владика Андрей» і документальної стрічки «Щаслива Настуня» Михайла Ткачука дісталася Полтаві. До речі, Полтава виходить у цій справі на перші місця в Україні. Не так давно полтавським глядачам було представлено повнометражний анімаційний фільм «Лис Микита», який до того пройшов презентацію лише в Києві та Львові. А щодо «Владики Андрея», то Полтава випередила не тільки Львів, до якого прив’язана дія фільму, але і Київ.

Зокрема, режисер-постановник картини Олесь Янчук, добре знаний за стрічками на теми нашої недавньої історії «Голод-33», «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені», «Нескорений», «Залізна сотня», на зустрічі з глядачами перед показом зізнався, що бачив повністю стрічку два тижні тому – 23 травня у Празі, де її представили як номінанта на Канський кінофестиваль.

Як на мене, досить вдалим був режисерський і операторський хід, коли над львівською ратушею були показані червоні прапори як символ двох споріднених чужинських для України режимів – радянського та гітлерівського. Ніде більше в фільмах про Другу світову війну не з’являлася така кількість червоних прапорів зі свастикою, підкреслюючи спільну природу більшовизму й фашизму. Звісно, знімати фільм про таку людину, якою був митрополит Андрей Шептицький, дуже важко, навіть маючи значний бюджет фільму. Дуже довгий і складний життєвий шлях пройшов Владика. Тому стрічка не позбавлена деякого схематизму й плакатності у зображенні Шептицького. Але найголовніше – непересічність, глибоку людяність і пошану до людей митрополита – зображено сильно.

Демонстрація попередніх фільмів разом зі спілкуванням українських кіновиробників з глядачами перевищили запланований час, тому замість «Повстання духу» Михайла Ткачука глядачам представили документальну стрічку «Щаслива Настуня» цього самого режисера, яка розповідала про зв’язкову УПА, що пройшла через смерть чоловіка – вояка УПА, норільські концтабори, але зберегла те, що хотіли викорінити в неї окупанти – любов до України і віру в її майбутнє. Як на мене, влучним було використання найвиразніших свідків табірного жаху – малюнків однієї з ув’язнених, пронизливих фрагментів кінохроніки, з яких найбільше мене вразили кадри проходження радянських військ через Львів 1944 року (ну важко уявити більш незугарне видовище брудних «визволителів» в ошатному місті), і документальних фрагментів життя іншого, післятаборового Норильська, коли заметіль буквально підхоплює перехожих прямо на дорозі і кидає під колеса автобуса. Можна собі уявити, як почувалися в’язні в нелюдських умовах існування в таборах «радянського раю».

Наступного дня, 6 червня, в обласному театрі ім. Миколи Гоголя пройшов концерт традиційної народної музики, де глядачі могли почути автентичний спів і гру на народних інструментах. Концерт тривав майже три з половиною години. Всі (ясна річ, хто цього бажав) насолодилися народною музикою, яка і в третьому наскрізь комп’ютеризованому тисячолітті не думає здаватися й завойовує собі прихильників.

Зате наступне дійство, як і передбачалось, стало велелюдним. На співочому полі імені Марусі Чураївни, доля якої була чудернацько заплетена з життям батька полковника-зрадника Івана Іскри (того самого, який разом з генеральним суддею Василем Кочубеєм виказав Петру І наміри Мазепи повести Україну своїм, не проросійським шляхом), відбувся заключний тур рок-музики «Мазепа-фесту». Заключний, бо протягом півроку у багатьох містах Лівобережжя пройшли відбіркові тури, переможці яких узяли участь у завершальному дійстві.

По дорозі на фестиваль української рок-музики, який носить ім’я самого «страшного Мазепи», глядачів супроводжували дзвони церкви Московського патріархату, на що місцеві дотепники зауважили, мовляв, проголошену Петром І анафему Мазепі скасовано завдяки фестивалю. Проте це був не єдиний жарт тих двох днів, бо керівництво концертом традиційно взяв на себе сам режисер фестивалю Сергій Архипчук – веселий здоровань з лагідним обличчям, відомий далеко за межами Полтави своїми дотепами.

Зі словами Архипчука «Дух гетьмана Мазепи заважає їсти галушки і цмулити пиво – розпочався «Мазепа-фест»!» залунали перші акорди рок-фестивалю, який був представлений гуртами з Києва, Рівного, Луцька, Полтави, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, «новоспеченими Шевченківськими лауреатами» (вислів того ж таки режисера) «Піккардійською терцією» і – заздріть музичні гурмани зі всієї України! – групою «Сестри Тельнюк».

Хоча, як на мене, за двадцятирічний відрізок існування українського року в легальних умовах (коли міліція охороняє рок-концерти, а не розганяє їх), український рок (окрім декількох десятків груп на кшталт «ВВ», «Рутенії», «Кому вниз», «Гайдамаків», «Мандрів») так і не виріс із коротких штанців. Доброю ілюстрацією цієї тези став якраз «Мазепа-фест», де на тлі метрів рок-музики – «Тартака», «Вія» – та потужного молодняка («Брем Стокер», «Фліт», «ДМЦ», «Кімната Гретхен» тощо) інші виглядали потугою старшокласників на шкільному вечорі. Чомусь роком вважається надривне ричання або виття (гурт «Інула» із Запоріжжя) під гуркіт барабанів. Однак існує й інша точка зору: приміром, голова Полтавської «Молодої Просвіти» Тетяна Алєксандрова зазначила, що фестивалі, подібні до «Мазепа-фесту», найбільш потрібні якраз новачкам як змога набути досвід, пройти апробацію в слухачів.

Народу (маю на увазі полтавців) прийшло спочатку небагато. Архипчук без зайвих роздумів зв’язав це з проведенням «мерського» конкурсу з поїдання галушок, який проходив паралельно. До речі, мерові Полтави Андрію Матковському дісталось від Архипчука стільки колючих реплік, що якби вони матеріалізувалися, Матковський став би схожим на їжака з відомої пісні рок-гурту з Івано-Франківська «Фліт», який теж виступив на «Мазепа-фесті». Крім усього, як повідомив пан Сергій, у Кобеляках невідомі вкрали пам’ятник Леніну, тож щоб якось відновити баланс, у Полтаві треба встановити пам’ятник Мазепі. До речі, за словами голови Полтавської обласної «Просвіти», народного депутата Миколи Кульчинського (саме на його плечі лягає протягом шести років організація фестивалю), необхідні кошти для його зведення вже збираються (скриньки з пожертвами на спорудження пам’ятника Мазепі вже давно стали атрибутами «Мазепа-фесту»), але полтавська міська влада вперто ігнорує питання щодо його будівництва. Тому, наголосив Кульчинський, «Просвіта» організовує збір підписів полтавців на вимогу поставити пам’ятник Мазепі на Соборному майдані Полтави (де стояв Свято-Успенський собор, споруджений за сприяння Мазепи). У шалі рок-концерту Архипчук пішов далі, пообіцявши встановити в Полтаві пам’ятники Мазепі, Петлюрі й самому (жах!) Степанові Бандері!

На сцені, яка цього року не була критою, висів портрет Мазепи роботи київського художника Андрія Гончара. Взагалі, дух Мазепи, недосяжний і непереможний для ворогів України, здорово політав протягом двох днів над співочим полем, послухав здравиці на свою честь від глядачів і учасників фестивалю, подивився на вишиванки глядачів і синьо-жовті прапори над трибунами. Цьогоріч ведучий уже не зганяв розпашілих від музики меломанів з лавок, і останні ламалися, мов сірники. Поміж глядачами скромно сидів один з організаторів дійства, начальник управління культури Полтавської облдержадміністрації Володимир Годзенко. А біля сцени, де шаленіла молодь, можна було побачити його сина Богдана. Ще серед публіки був помічений «головний ідеолог» (тобто начальник управління у справах преси та інформації облдержадміністрації) Полтавської ОДА та очільник обласного Руху Олег Пустовгар разом з дружиною – знаною журналісткою і поеткою Галиною – обидва у вишиванках.

До речі, вишиванка стає незамінним атрибутом нинішніх фестивалів української музики. Традиційна й сучасна, вона знаходить усе більше прихильників серед молоді. Спасибі Архипчуку, який на закінчення зробив дуже ефектний і ефективний хід – запросив на сцену всіх глядачів, одягнених у вишиванки (а їх виявилося немало – близько сотні), і вони разом з Сашком Положинським співали під червоно-чорними прапорами УПА хіт «Тартака» – «Я не хочу бути Героєм України». Від такого дійства зрушиться серце не в одного байдужого. І саме цим вчинком протягом усього лише кількох хвилин Архипчук (сподіваюсь) прихилив до української справи більше молоді, ніж десяток заяложених офіційних заходів з відзначення якоїсь чергової річниці.

 

Вадим Джувага – спеціально для прес-центру управління у справах преси та інформації облдержадміністрації

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: