Особливістю фестивалю є те, що молоді-невідомі-перспективні та знані-маститі гурти ділять сцену. Відмінність лиш у тому, що перші надсилають заявки на участь, а других запрошують організатори.

Ірина Славінська, спеціально для «Арт-Вертепу»

«Мазепа-фест» — це назва всеукраїнського фестивалю, що був започаткований у 2003 році місцевою «Просвітою». Її голова Микола Кульчинський зазначає, що «Мазепа-фест» продовжує славні традиції незалежних рок-сейшенів, котрі творять музичну погоду в Україні.

Чому саме Мазепа? Перш за все, фестиваль присвячено українським козакам, які загинули в 1709 р. за волю України в Полтавській битві.

Але власне персоналія українського гетьмана там теж не випадкова. Подейкують, що Мазепа, як людина освічена, не тільки знав 8 мов і писав вірші, а й був чудовим музикантом. Згідно з легендою, молодий Мазепа, повернувшись зі служби при дворі польського короля, привіз в Україну моду на торбан – щипковий музичний інструмент. Його торбан зберігається в одному з музеїв Мюнхена – охочі можуть поїхати подивитися. Тим, хто подорожувати не любить, достатньо просто розгорнути купюру 10 гривень – там теж зображено торбан Мазепи.

До речі, з особою Мазепи пов’язана і інша історія – вже багато років організатори фесту добиваються встановлення пам’ятника Мазепі у місті. Спочатку збирали пожертви. Цього року якусь суму пообіцяв Ющенко – принаймні, у цьому запевнив Микола Кульчинський. Тепер залишилося лиш зібрати підписи мешканців Полтави, щоб отримати дозвіл на встановлення пам’ятника… Словом, відчувається, що ця історія з легалайзом Мазепи триватиме ще не один фестиваль.

Як би там не було, вже вшосте Полтава приймає всю Україну. Особливістю фестивалю є те, що молоді-невідомі-перспективні та знані-маститі гурти ділять сцену. Відмінність лиш у тому, що перші надсилають заявки на участь, а других запрошують організатори.

Чим приваблює «Мазепа-фест» молоді гурти, цілком зрозуміло. Це і можливість виступити на безкоштовному майданчику хоча би 20 хвилин, і нова аудиторія. Цікаво, що цільовою аудиторією цьогорічного «Мазепа-фесту» є не тільки полтавська національно свідома молодь, а й слухачі зі всієї України, зокрема, завдяки телеканалам-інформаційним партнерам фесту.

А що приваблює ветеранів української якісної музики?

Галина Тельнюк («Сестри Тельнюк»): «Вийшло так, що ми йшли до них, а вони йшли до нас. Бо минулі роки все впиралося в якісь бюрократичні моменти – минулого року ми просто не встигли, бо програма вже була затверджена. Але вже минулого року ми знали, що на «Мазепа-фест»-2008 ми поїдемо, причому, будь-яким складом – або роковим, або джазовим, або акустичним».

Володимир Якимець («Піккардійська терція»): «Мазепа-фест має все те, що ми так любимо – добру публіку і добру організацію. До того ж, це файна забава. Нас запросили організатори – після отримання Шевченківської премії ми за заявки можемо не переживати. Та і долучитися до справи легалізації Мазепи дуже приємно. Адже він щось зробив для України – і тому достойний пам’ятника не менше за Захер-Мазоха, якого нещодавно увіковічнили у Львові».

Можливо, це виглядає дещо веселково. Але в реальності не все так ідеально. Організатор, за сумісництвом ведучий фесту, Сергій Архипчук, частенько грішить суб’єктивністю. Найбільша до нього претензія – неприхована любов до одних і неприхована байдужість до інших. Гурти часто скаржаться, що одним від дозволяє виступити більше відведеного хронометражу, а інших жене зі сцени вже після 2-3 пісень. Зокрема, таке сталося минулого року з гуртом «Щастя», котрий замість обіцяних 20 хвилин Архипчук відправив за куліси вже після 10 хвилин виступу.

Подібних проблем цього року ніби не було – виступи гуртів тільки затягувалися, та так, що деякі виходи на сцену переносилися на півгодини, а то й на годину.

Зіткнутися носом до носа нам довелося з організацією в стилі «зроби сам». Перше, що зворушило – від руки написані на дверях гримерок назви гуртів. На А4 – приємно, значить, паперу не пожаліли. Друге – діалог не пам’ятаю якої журналістки з Сергієм Архипчуком:

– А де можна отримати програмку сьогоднішнього концерту?
– А ви ідіть подивіться на дверях – там все написано.

І справді написано. Від руки. Теж на А4.

Справжню програмку ми таки знайшли – інша знайома таки якимось дивом її отримала. Але дилера програмок не здала…

Також когнітивний дисонанс викликав плакат «Хто за Україну – не вживає нікотину, хто за Українську волю – не вживає алкоголю» та претензія на alcohol-free концерт. Смішно, особливо з огляду на те, що на галявинці у 10 метрах від амфітеатру з 3 години дня (а дехто і раніше) місцева молодь заливалася пивом. Але охоронці суворо перевіряли, чи несе хто, бува, на концерт пляшку… зате ввечері, коли п’яненькі глядачі почали відверте хуліганство, духу, понтів і сил охороні забракло.

Особливо це кинулося в очі під час виступу «Сестер Тельнюк» – у блоці пісень з вистави «У.Б.Н.» не зовсім тверезий любитель яскравих кольорів розгорнув у перших рядах червоний прапор. На противагу йому хтось інший розгорнув чорно-червоний. Почалися сварки, друзі обох сторін трусили загородки… Отут охорона могла б себе проявити. Але не змогла. Вочевидь, не помітила.

Але «Сестри Тельнюк» в особі Галини зізналися, що серйозним актом чи провокацією це не вважають.: «Це просто юнацьке бажання себе проявити… Звичайно, люди, що розгорнули червоно-черний прапор, мені значно ближчі. Бути патріотом в Полтаві, абсолютно зросійщеному місті – хоча це і серце України – то надзвичайно важко. Можливо, якось спонукав і репертуар – це ж вірші Маланюка, дуже гострі, серйозні. Хотілося б лише, щоб хлопчик, який сьогодні розгортав червоний прапор, замислився, чи розуміє він, що таке цей червоний прапор. Він же дитина зовсім іншої епохи – мені здається, його могли лише купити. Бо якщо розгортання чорно-червоного прапора – це висловлення мрії про справді незалежну вільну Україну, то тримати червоний прапор після 70 років жаху, який ми пережили під серпом і молотом… Ну, сьогодні це один прапор, завтра буде інший. Політичні прапори розгортати легко. Важко розгорнути прапор діалогу з собою, пошуку себе».

Але, попри всі глюки організації та місцевого населення, «Мазепа-фест» був і залишається важливою музичною подією України, на кілька днів перетворюючи Полтаву на одну з митецьких столиць України. Головне, напевно, – почути наявну критику, а не варитися у власному соці. Тоді точно буде і велике майбутнє, і цікаві учасники, і цікава публіка… і пам’ятник Мазепі.

Ірина Славінська, спеціально для «Арт-Вертепу»

http://artvertep.com/news/6202.html

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: