Вже шостий рік поспіль Полтава на кілька днів перетворюється на всеукраїнську “Мекку” фестивального руху.

Дмитро Шульга, "Весь Кіровоград"

Вже шостий рік поспіль Полтава на кілька днів перетворюється на всеукраїнську “Мекку” фестивального руху. Причина цьому – фестиваль мистецтв “Мазепа-фест”, який з кожним роком змінюється і розростається. Окрім виступів рок-гуртів (з чого власне все і починалося) фестивальна програма за останні два роки встигла “прирости “Днем українського кіно” та “Вечором етнічної та народної музики”.

Проте все ж таки рок-музична складова “Мазепи-фесту” залишається провідною, тому автор цієї статті, зачарований поважним списком учасників, а насамперед хедлайнерів, відправився до Полтави саме на перший з двох “Рок-днів”.

І на початку ще трохи про приємні і не дуже зміни “Мазепи-фесту-2008” в порівнянні з минулим роком. По-перше, суттєво змінився склад учасників: практично усі неполтавські колективи виступали на фестивалі якщо не вперше, то принаймні після як мінімум двохрічної перерви. І по-друге, замість заявленої 16.00 цього року виступи розпочиналися о 17.00. Здебільшого публіка про це дізналися, тільки прийшовши на традиційне місце проведення фестивалю – Співоче поле імені Марусі Чурай, адже навіть на офіційному сайті фесту ще до понеділка початком значилася саме четверта година дня.

Почалося все звично з виступів молодих місцевих гуртів. Якщо торік подібним учасникам давали заграти хоча б по дві пісні, то на цей раз музиканти мали задовольнитися лише виконанням однієї композиції. Це, можна сказати, була частина для посвячених, адже невтаємниченим розібратися з однієї пісні, хто з виступаючих “Даріон”, а хто “Діора”, або хто виконував пісню “Тиша”, а хто “Зима” виявилось непросто. Тим більше стилістика гуртів була доволі близькою одна до одної. Вирізнився з цієї когорти хіба що гурт “Стереометрія” та і то через яскравий блондинисто-хаєрний і татуйований зовнішній вигляд соліста.

“Розвиднятися” почало десь з виходом на сцену команди “ДМЦ”, що розшифровується не зовсім відповідно до національно-свідомої політики “Мазепа-фесту” як “Дороги меняют цвет”. Та й вокаліст співав з україномовної “шпаргалки”. Зрештою, цей факт аж ніяк не зіпсував гарне враження від цікавого музичного матеріалу, представленого “ДМЦ”. Плюс привертав увагу імпозантний вигляд і шотландський прикид колоритного виконавця на духових інструментах.

Виступ двох наступних гуртів мене цікавив особливо. Адже запорізька “Інула” та дніпропетровська “Кімната Гретхен”, вигравши відбірний тур до “Мазепи-фест”, позбавили можливості виступити у Полтаві кіровоградців “Внутри звука”. Обидві команди “брали” тим, що, хочете називайте, “спецефектами”, хочете – “понтами”. У запорожців за цю частину “відповідала” солістка (у звичайному житті – викладач музики дитячого садочка!) Альона, котра з'явилась на сцені у білій сукні з оригінального крою рукавами; так званими африканськими косичками, з вплетеними у них білими стрічками, та чорній пов'язці на очах. Тому доки всі встигли як слід роздивитися зовнішній вигляд вокалістки, їхній виступ і закінчився. До того ж музика “Інули” доволі специфічна – напівістеричний важкуватий рок, як мовиться, “на любителя”. Кому подобається – на здоров'я, а особисто мені не до смаку рок, де я не можу розібрати тексти.

У цьому плані мені мала більше припасти до душі група “Кімната Гретхен” – мелодійніша і на порядок “мейнстрімніша” за попередників. Власне, так воно і сталося, хоча так само як і “Інула” хлопці “купилися” на зовнішні ефекти, і замість того, аби вслухатися у цікаву за музичним і текстовим рішенням пісню “Тварини”, глядачі мали із захватом спостерігати за потішним рожевим зайцем, який гасав по сцені під час композиції.

Наступні учасники “Мазепа-фесту” – київська група “Витівки” – своїм зовнішнім виглядом і піснями про те, як українська дівчина полюбила темношкірого хлопця, чи закликом усім вибиратися на пляж спробувала нагадати, що ніша культових “Братів Гадюкіних” на сучасній українській сцені наразі ніким не заповнена. І, на жаль, “Витівкам” поки що на це місце претендувати не стає снаги.

Ще один дніпропетровський колектив “Пасіто” зі своїм мелодійно-вишуканим чи то ф'южном, чи то лаунжем виглядав, перефразовуючи відомий вислів, “чужим на цьому рок-святі життя”. Ефект від їхнього виступу на “Мазепі-фест” був рівнозначний тому, якби та ж сама “Інула” чи “Стереометрія” виступали б на якомусь джазовому фестивалі. Але тут є і позитив – справжні рокери серед публіки мали час безболісно здійснити черговий рейд до пивних наметів.

Бо далі на кілька хвилин на сцені панував рок у найкращому розумінні цього слова. Правдиві полтавські “слони” (термінологія – режисера та МС фестивалю Сергія Архипчука) від рок-музики гурт “Онейроїд” продемонстрували як можна поєднати граничну експресивність вокаліста і гостроту текстів. Фронтмен колективу Андрій Боркун не тільки викликав захват глядачів валянням на сцені, але й встиг включити у свій трьох пісенний виступ і композицію, присвячену УПА, і саркастичну композицію про відсутність у Полтаві “Макдональдса”. Остання практично “порвала” усіх – як полтавців, так і неполтавців.

Після того додали трохи фольк-року до музичного різноманіття цьогорічного “Мазепа-фесту” учасники столичної команди “ДримбаДаДзига”. Народні мотиви у роковій обробці не є дивиною, але гурт, який, до речі, не використав у виступі ані дримби, ані дзиги, вирізняється оригінальною автентичною манерою співу вокалістки: дівчина молода, а її голос звучить так, неначебто вона разів у три старша.

Останніми полтавськими “слонами” першого дня стало організоване музугруповування “Транс-формер”, склад якого в черговий раз трансформувався, “прирісши” досвідченим басистом з гурту “Краяни”. І цього року виступ гурту не обійшовся без ефектності. Якщо минулого фестивалю під час виконання хіта “Євшан-зілля” музиканти вивели на сцену чоловіків зі смолоскипами, то на цей раз фронтмен колективу виїхав на сцену на байку. Окрім улюбленого шанувальниками “Транс-формера” “Євшан-зілля”, вони заграли і пісні з майбутнього альбому, вихід якого планується на осінь.

Вельми потішив гурт “De Shifer”, який оновленою версією композиції “Не жени мене геть” нагадав старі-добрі часи “Червоної Рути-97”, де серед багатьох інших яскраво спалахнув, пардон за каламбур, колектив “Спалахнув шифер”, а піснею “Час прийшов” – часи помаранчевої революції. А от новий твір “De Shifer” має всі шанси здобути величезну популярність серед депутатів усіх рівнів, адже співається у ньому чи не про найулюбленішу депутатську забаву – “Дерибан іде”. Наскільки я можу судити, це перша спроба оспівування цього поширеного останнім часом явища. Думаю, не було б недоречним прослуховувати цю композицію перед початком кожного сесійного засідання на рівні з гімном України.

Далі мене очікував чи не найбільший приємний сюрприз фестивалю. Відверто кажучи, трошки переживав, як сприйме молода, місцями навіть юна аудиторія “Мазепа-фесту” виступ сестер Тельнюк, чию музику аж ніяк не назвеш музикою для стадіонів. Але від самого початку відомі композиції Лесі й Галі “Вечірник” та “Досадонька” зазвучали вражаюче по-роковому. Що, зрештою, і не дивно з музикантами рівня Романа Суржі, Олега Путятіна чи Івана Небесного. Думаю, їхні віртуозність і досвід дозволили б цю ж саму програму виконати на фестивалі будь-якого спрямування, окрім хіба що якоїсь академічно-класичної імпрези. Хоча й в останньому я не впевнений. До речі, у виступі сестер Тельнюк можна було відшукати і кіровоградський слід. Адже вони виконали одну з нових композицій, написану на, будемо відверті, важкий текст нашого легендарного земляка Євгена Маланюка.

А фантастичну фінальну “шестикрапку” у програмі першого “Рок-дня” “Мазепи-фест-2008” поставили учасники найакапельнішої з усіх вокальних формацій “Піккардійська терція”. Для того, щоб змусити глядачів шаленіти, їм було достатньо просто вийти на сцену. А оскільки “Піккардійці” ще й почали співати, то більшого щастя годі було собі уявити! Зі свого більш ніж трьохсотпісенного репертуару учасники колективу зупинилися на найбільш хітових і улюблених шанувальниками композиціях, кілька з яких, на зразок “Шізгари” чи “Старенького трамваю” музиканти виконали разом з публікою. Співали усі – включно з фотографами і телеоператорами!

На завершення трохи підпсували настрій хлопці з бейджиками “Охорона. Мазепа-фест”. Під час виступу “Терції” вони спробували було заборонити фотокореспондентам знімкувати перед сценою – мовляв, працюють тільки телекамери. А після закінчення концерту мене не пустили за сцену взяти автограф “піккардійців” на свіжовиданому диску зі збіркою пісень учасників цьогорічного фестивалю У будь-якому разі, останнє, думаю, якось можна пережити. Тим більше, що у спогадах залишилося набагато більше приємних переживань від лише одного дня “Мазепа-фесту-2008”.

Дмитро Шульга, "Весь Кіровоград"

http://www.kirovograd.net/science_culture/2008/6/9/mazepafest_pochatok_drugoyi_pjatirichki.htm

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: