Полтавщина – дивної краси куточок України, історія якого сягає глибини тисячоліть. Її небезпідставно вважають духовною колискою України, а також – благословенним козацьким краєм. Полтавщина безпосередньо пов’язана з формуванням українського гетьманства, а також – із життям і діяльністю гетьмана України Івана Мазепи.

Так, у Гадячі нетривалий час розташовувалась гетьманська резиденція, було утворено Гадяцький ключ (тобто маєтність на утримання гетьмана), що не підлягав місцевій ратуші. Богдан Хмельницький заснував тут свою літню резиденцію, захопивши будови польського коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. А Іван Брюховецький збудував кілька гетьманських палаців, у яких перебували під час Північної війни гетьман Іван Мазепа і шведський король Карл ХІІ. Достеменно відомо, що з Гадяча правив Іван Брюховецький. Він загинув 1668 році під Полтавою і за наказом Петра Дорошенко похований в Гадяцькій Богоявленській церкві. Тоді ж в Опішні Дорошенко прийняв на себе державний чин, а урочистості та церемонія відбувалися у Полтаві. А в цей час Іван Мазепа вже служив у Дорошенка Ротмістром національної хоругви, а отже брав участь у згаданих подіях. В останній рік свого гетьманування у Полтаві був Іван Самойлович.

Отже, Полтаві судилося двічі визначати обрання на гетьманство: 1668 року – Петра Дорошенка, а 1687 року, після Коломацької ради – Івана Мазепи. Варто назвати ще одного полтавця – Данила Апостола, який за гетьмана Івана Мазепи був Миргородським полковником і прославився не лише військовою доблестю, а й як поціновувач української культури. Пилип Орлик часто заїжджав з Батурина до Миргорода у державних справах, або просто погостювати до Данила Апостола.

25 липня 1687 року на Коломацькій раді (неподалік від Полтави) Івана Мазепу було обрано Гетьманом України. Він найдовше серед гетьманів – 22 роки – тримав гетьманську булаву; об’єднав Лівобережжя та Правобережжя України.

До речі, повертаючись із Коломацької ради, Мазепа зустрічався із селянами, цікавився їхніми проблемами. По приїзді в свою резиденцію він видав Універсал, за яким феодали не мали права порушувати права селян і принижувати їхню гідність. Гетьман видав також свій знаменитий Універсал, яким забороняв панщину більше трьох днів на тиждень. За роки гетьманування Мазепи в Україні не виникло жодного селянського повстання.

Полтава мала стосунок до обрання Івана Мазепи гетьманом України, оскільки місто було, по-перше, полковим, а по-друге – найбільшим з-поміж розташованих побіля місця події. А відтак, козацька старшина, чиновники, три тижні чекаючи ради, перебували в Полтаві, орендували тут помешкання. З тієї ж причини саме тут проходив урочистий бенкет вшанування Івана Мазепи як гетьмана України, здійснювались інші святкові заходи після Коломацької ради. У церквах дзвонили, вітали козацькі полки, які проходили, вітали гетьмана Мазепу, відбувалися банкети, салюти… Невдовзі військо вже йшло на Гадяч, Батурин; далі вже відбували державне святкування. Мазепа був висококультурною і освіченою людиною. Він полюбляв дивувати навколишніх, відповідаючи на святах чистою мовою Лівія та Цицерона – тоді як у Москві Петро ледве міг найти одного перекладача з латини. «Козацька країна», як її називали європейські географи того часу, набагато вище стояла у той час за рівнем освітою, ніж Московщина, вкрита ще варварською темрявою. Мазепа був представником Київського духу, європейської культури, основаної на латині, науці, а також духові лицарства, яке вище всього ставить людську гідність.

У липні 2009 року минає 300 років відтоді, коли український народ під проводом гетьмана Івана Мазепи за підтримки шведів зробив спробу звільнитися від московського ярма. Це була боротьба за незалежність від Росії на своїй території. Цю спробу України повернути незалежність Росія, як відомо, потопила в крові. Ця дата має стати героїчною датою історії українського народу, а не датою слави російської окупаційної зброї.

Козаки Івана Мазепи і війська Карла ХІІ після об’єднання, у листопаді 1708 року, переходять на полтавську землю. Російська армія намагалася ввійти першою в населені пункти, знищити їх, пограбувати й спалити. 19 листопада 1708 року Іван Мазепа вступає в місто Гадяч. Він координує діяльність військових об’єднань, щоб не допустити таких руйнівних дій московського війська на Полтавщині.

До початку активних військових дій розпочалася «війна маніфестів». До українського народу звертається Іван Мазепа: «…ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і не мов би от Бога посланих, щоб звільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи». Появляються і спільні україно-шведські маніфести про права, вольності українських громадян та про те, як боронити українські землі від нелюдських знущань московських загарбників. З моменту вступу шведської армії на територію України шведи вели себе вельми пристойно: не грабували, не палили, харч та провіант купували у населення за гроші. Як записав у своєму щоденнику Давид Натан Зільтман (пруський доброволець у шведській армії): «… коли шведське військо проходило через українські села, то всюди селяни на прихід короля подавали йому хліб, сіль і яблука». Населення Полтави підтримувало Мазепу й мазепинців : «Полтава здавна нестатечная, и тепер в ней добра не сподеватись…бо там знайдуться мазепини и орликови приятели», писав охтирський полковник Осипов І.Головкіну. Листи від Мазепи з Гадяча, послані ним 20 і 23 листопада 1708 року до полтавського полковника Левенця, зачитувалися в Полтавських церквах з великою пошаною. Звертаючись до полковника Левенця, І.С.Мазепа називає його «вельмишановний приятель» і нагадує, що його батько, будучи полтавським полковником, користувався великою пошаною у війську, бо не шкодував сил у боротьбі за військові вільності козацтва. Тож, як бачимо, Полтавщина близька родові Мазепи.

Військо Мазепи не брало безпосередньої участі в Полтавській битві, а лише охороняло шведський обоз і стояло на позиції на лінії Ворскли. За порадою Мазепи Карл ХІІ з 1 травня 1709 року розпочав систематичну облогу й Полтава не піддалась руйнації.. Близькі стосунки Мазепи і Карла ХІІ, наявність його родинних зв’язків у Полтаві стали наслідком того, що шведи майже не руйнували місто і не знищили його культурні цінності.

Після битви Мазепа зі своїми козаками та залишками шведського війська Карла ХІІ проходили полтавськими селами Пушкарівка, Рибці, Івонченці, Супрунівка, Федірки, Старі Санжари, Нові Санжари, Білики, Кобеляки, Соколики до Переволочної, куди прибули вони 10 липня 1709 року. Їх підтримували і забезпечували провіантом селяни Полтавщини.

З приводу Полтавської катастрофи Тарас Шевченко написав вірш «Іржавець». Вину за поразку України він поклав на хронічну хворобу наших політиків – відсутність єдності. За його словами, «Полтаву б дістали, якби були одностайно стали». Якщо історія повинна чому навчити, то це саме той випадок. Історія таки ж вчить, а люди мають ті уроки з неї брати. А Полтавська битва та постать гетьмана Івана Мазепи – добрий історичний урок для України та всіх українців надто на нинішньому сірому тлі стосунків Росії та України. Нічого дивного: Росія ніколи не змириться з українською незалежністю. Це в неї на генетичному рівні. Нам же потрібно зміцнювати свою незалежність, спираючись на названі історичні уроки. І не лише ці…

Під час проводів у вічність Івана Мазепи Пилип Орлик сказав над домовиною Гетьмана: «Цей великий славний муж… жертвував усім, щоб вибороти волю своїй Батьківщині. Він не завагався зректися усього, що може бути найдорожчим на цій землі, і віддавав власне життя за визволення рідного краю з-під московського ярма… Нехай ні військо, ні народ не загублять надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа мусить завжди остаточно запанувати. Ніхто не буде в нашім краю ніколи величнішим за Мазепу». Іван Мазепа – оборонець козацької автономії – попередник української держави.

…Нещодавно полтавці створили унікальний рушник-оберіг, який символізує знакову сув’язь їхнього міста з гетьманською столицею Батурин. На рушнику довжиною 2 метри 75 сантиметрів (тут у «найпрозорішому» масштабі відображена відстань від Батурина до Полтави, що дорівнює 275 кілометрів) вишиті назви 32 населених пунктів, розташованих на цьому знаковому шляху. Кожну назву обрамлює «намальована» ниткою символіка, характерна саме для цього села, селища чи міста. Краї оберегу прикрашають вишиті кетяги калини й колоски пшениці. Тож цей рушник, який передано Батуринському музею, має неабияку цінність та глибоку духовну наповненість. І Полтава, й Батурин, і, зрештою, Україна вистояли, відродилися.

Микола Безотосний, кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії, соціології та психології Полтавської державної аграрної академі

Tags:

Comments are closed.

Основна мова вашого переглядача: